середа, 7 серпня 2013 р.
Новини
Історія
святої Філомени – покровительки Живої Вервиці
Cвята Філомена залишається однією з найбільших чудотвориць Христової Церкви нашого часу. Її популярність поміж християнами зумовлена численними чудами, які стаються за її посередництвом – раптовими та легко отримуваними. Через них св. Філомена дає зрозуміти, що вона в особливий спосіб співпереживає з нашими нуждами й готова допомогти тим, які важко хворіють, переживають різного роду життєві труднощі, негаразди в особистому житті, або ж наділені великими випробуваннями. Знову і знову чуємо про нові, отримані через св. Філомену духовні ласки, матеріальний добробут, зцілення від різноманітних, часто невиліковних недуг, успіхи в праці, навернення (особливо серед людей, які носять на собі її пояс або медальйон, як вияв довіри до неї і віддання себе під її опіку). Усе це – ласки, яких св. Філомена випрошує в Бога для тих, хто звертається до неї в молитві за допомогою. Молитви св. Філомени мають велику силу, так що через її заступництво можемо випросити незбагненних милостей і щедрот. Недаремно Папа Пій XII сказав: «Святій Філомені ще ні в чому не відмовлено».
Св.Філомена народилася 10 січня 289 року в місті Нікополісі (Греція), за правління імператора Діоклетіана. Її батьки були високими посадовцями однієї з провінцій Римської імперії. Ставши християнами, завдяки ревним та постійним молитвам, вони, неплідні, випросили в Господа дитину. Дівчинці дали ім’я Філомена, що означає «Дитина Світла», а за грецьким перекладом – «Улюблена». Батьки дали їй християнське виховання. Перше Святе Причастя Філомена прийняла в п’ятирічному віці. Будучи одинадцятирічною, вона посвятила своє життя Христові. Відтепер лише Йому належало її чисте, невинне серце.
Коли Філомені виповнилось дванадцять років її батько вирушив до Риму, щоб умилостивити цісаря Діоклетіана, який погрожував йому війною. Він так палко любив своїх дружину та доньку, що не бажав ні на мить розлучатися з ними і взяв їх обидвох зі собою в подорож до Риму. Імператор Діоклетіан, побачивши прекрасну дівчину, захотів негайно одружитися з нею, обіцяючи батькові взамін за неї великі статки й мир. Батьки Філомени зраділи, що так легко зможуть запевнити мир з імператором, і вимагали від Філомени згоди на одруження. Проте Філомена відмовила їм, пам’ятаючи про свою посвяту Богові. Імператор намагався переконати її, але все було намарно. Побачивши, що нічого не може вдіяти ні обіцянками, ні переконуваннями, він почав погрожувати дівчині. Філомена сміливо відповіла йому, що не боїться жодних погроз. З непогамовною люттю імператор наказав ув’язнити дівчину, позбавивши її звичної поживи, окрім хліба й води. Не відмовляючись від свого бажання одружитися з нею, імператор відвідував Філомену щодня. Ув’язнення дівчини тривало 40 днів.
Під час ув’язнення Філомені з’явилася Пречиста Діва Марія, щоб підготувати її до близьких мук, які на неї чекали. Богородиця запевнила дівчину у своїй материнській опіці, обіцяючи допомогу Архангела Гавриїла, що підтримуватиме її в майбутніх стражданнях. Імператор наказав жорстоко бичувати Філомену. Після бичування важко зранену Філомену знову вкинули до в’язниці, сподіваючись на її повільну й болісну смерть. Однак, Бог послав Філомені двох ангелів і оздоровив її. Тоді здивований імператор знову почав переконувати Філомену одружитися з ним. Проте, усі спроби були даремними. Оскаженілий від чергової відмови імператор наказав вкинути дівчину із прив’язаним до шиї якорем у річку Тібр. Наказ імператора виконали, але знову, за допомогою ангелів, Філомена була врятована. Ангели розірвали кайдани і винесли її на берег, що викликало жах і подив усіх присутніх. Нелюдяний мучитель наказав ганебно волочити Філомену вулицями Рима, після чого – “прошити” дівчину стрілами. Господь Бог і цього разу порятував дівчину від смерті. Це ще більше розлютило імператора. Тому він наказав стріляти в Філомену запаленими стрілами. Та стріли, які вилітали із луків, поверталися до лучників, убиваючи їх. У великому страсі Діоклетіан наказав відрубати Філомені голову. Це сталося 10 серпня 302 року о третій годині пополудні, в п’ятницю – у той же час, коли й помер наш Спаситель. Душа св. Філомени була піднята до Божого Престолу і отримала нев’янучий вінець слави.
Тіло Філомени поховали в катакомбах св. Прискилли, в яких спочили тіла понад шести мільйонів християн. Мощі св. Філомени віднайдено 25 травня 1802 року під час археологічних досліджень катакомб св. Прискилли в Римі. Дослідники знайшли добре збережений гріб. На гробі була викарбувана фраза: «Мир з тобою, Філомено». Під цим написом зображені: символ мучеництва Філомени – пальмова галузка, символ її чистоти – лілія, та знаряддя її тортур – бич, три стріли, полум’я та якір. Усередині гробу знайшли нетлінні мощі тринадцятилітньої дівчини та ампулу із кров’ю святої, яку зібрали під час смерті мучениці, згідно із звичаєм християн, поклали в гріб, як символ мученицької смерті. Цю кров зібрали з розбитих стінок вази і обережно помістили у кришталеву чащу, яку помістили в урну. Присутні при цьому високоосвічені люди були здивовані, коли побачили, які ці маленькі частинки крові, що їх опустили в урну стали виблискувати різноманітними кольорами як срібло-золото або діаманти. Цей надзвичайний феномен продовжується до нинішніх днів.
У 1805 році священик Дон Франціско прибувши до Рима із новопризначеним єпископом, отримав мощі мучениці Філомени для того, щоб урочисто перенести їх до святині у місто Мугано, поблизу Неаполя (Італія). Дон Франциско раптово захворів. Він молився до святої Філомени і повністю видужав. Це відновило спроби перевезти реліквії святої і за короткий час були подолані усі труднощі і перешкоди. Перенесення мощей відбулось 11 серпня 1805 року. У базиліці, в якій спочило тіло святої, звершилось безліч різноманітних чудес. Пані Анжела Роуз протягом дванадцяти років страждала від невиліковної хвороби. Вона просила заступництва у святої і повністю видужала.
Лорд Міхаел Юліцелла, адвокат багато років не виходив з кімнати, його відвезли до реліквії святої, а назад він повернувся додому цілковито оздоровленим.
Через 25 років після відкриття тіла святої почався процес її канонізації. Папа Григорій ХVI, який почав вивчення доказів святості цієї дівчини був дуже обережний. Він особисто був свідком чудесного зцілення Павліни Жаріков. Папа Григорій ХVI уділив своє апостольке благословення хворій Павліні Жарікот задовго до того, як її на ношах принесли до святині у місті Мугано. Коли він побачив її, то подумав, що вона помре. Павліна страждала від прогресуючої хвороби серця. Їй ставало все гірше, смерть здавалося неминучою, биття її серця ставало настільки сильним, що всі думали, що вона помирає. Найменшого руху чи зміни пози було достатньо, щоб кров настільки сильно прилилася, що вона майже задихалася. Навіть її дихання здавалося зупинялося, а її пульс було важко вимірювати.
Почувши ім’я святої Філомени, Павліна відмовила дев’ятницю до неї, яка, здавалося, допомогла їй. Саме лише згадування імені святої Філомени викликало у неї відчуття великої радості. Тому в неї з’явилося сильне прагнення відвідати святиню святої і вона вирішила вирушити в дорогу. Вона прибула до Риму і зупинилася в сестер Служебниць Пресвятого Серця Ісусового. Вона була не в змозі відвідати Папу. Проте папа Григорій ХVI, довідавшись про її стан сам приїхав до неї. Святіший Отець подякував Павліні за її працю для католицької віри і поблагословив її. Він попросив її молитися за нього, коли вона піде на небеса. Тоді Павліна запитала Папу чи він дозволить їй служіння маленькій мучениці св. Філомені, якщо вона повернеться з її святині оздоровленою. Папа Григорій ХVI, відповів: «Так, так, дочко моя, бо це справді було б велике чудо, але він був дуже стурбований її станом і сказав до настоятельки сестер: «Якою хворою є наша дочка, вона здається мені такою, неначе вийшла із гробу, бо більше ніколи її не побачу. Ми не побачимо її ніколи. Але Бог мав інші плани. Група людей на чолі з Павліною вирушили до Мугано. Це був серпень і було дуже спекотно, вони їхали вночі, щоб уникнути спеки. Вони прибули до Мугано напередодні свята св. Філомени. Натовпи народу зібралися на це святкування, коли люди дізналися, хто така Павліна і яка мета її прибуття. Всі були дуже здивовані.
Наступного ранку, у День святої Філомени Павліна прийняла Святе Причастя біля гроту святої Філомени. Вона страждала від жахливого болю у всьому тілі і її серце билося шалено, вона знепритомніла. В натовпі подумали, що вона померла і її винесли з Церкви. Але вона опритомніла і зробила знак, щоб її залишили біля мощей св. Філомени. Раптом потік сліз ринув з її очей і лице вкрилися рум’янцем, її душа наповнила радістю. Їй здавалося, що вона відходить до неба, але це не була смерть. Свята Філомена уздоровила її! Вона прожила ще багато років служачи Богові і Його святій Церкві. Наставник монастиря наказав, щоб били дзвони в честь цього чуда, люди від радості вигукували знову і знову: «Слава святій Філомені, слава нашій дорогій святій, хвала нашій дорогій французькій леді!»
У знак подяки Павліна декілька днів перебувала біля могили святої Філомени і з собою вона взяла велику реліквію св. Філомени, статую святої. Статуя була одягнена в королівські ризи і для неї було відведене особливе місце. Коли Павліна поверталася назад до Рима, великі натовпи народу зібралися і кричали: «Чудо, чудо!». Павліна не повідомила Папу про своє одужання. Всі у Ватикані, що чули про неї були дуже здивовані. Папа понад усе був здивований, коли побачив її зовсім здоровою. Його святість не повірив би в це, якби не бачив на власні очі. На його прохання Павліна залишилася у Римі ще на цілий рік, щоб її цілковите зцілення документально описали і документально затвердити. Це був початок процесу беатифікації Філомени. Наприкінці року вона з Божого благословення повернулася до Франції.
У 1837 році, Папа Григорій ХVI підніс «Чудотворицю XIX століття, мученицю Філомену» до гідності святої. Чуда за посередництвом Філомени не перестають дивувати людство впродовж багатьох століть.
Святий Іван Віаней мав велику набожність до святої Філомени. Свята Філомена вирішувала його фінансові проблеми. Святий Іван Віаней постійно та ревно молився до святої Філомени і вона відповідала на його ревні та щирі молитви. Він часто казав: «Мої діти, свята Філомена має велику силу в Бога, а вона сама має добре серце, тому давайте постійно та щиро молитися до цієї святої». Про дивовижну силу святої Філомени стало спочатку відомо через його духовну дочку Преподобну Павліну Жарікот, засновницю Товариства Поширення Віри і Живої Вервиці, яка 1835 року була чудотворно оздоровлена за молитвами та заступництвом святої Філомени. Павліна запропонувала йому частину дорогоцінних реліквій святої, які вона привезла з гробу святої з Муньяно. І відразу святий Іван Віаней розпочав зведення каплиці в честь святої Філомени в містечку Арс. Наповнившись неабиякою любов до цієї маленької святої, він обрав її, як небесну заступницю і присвятив себе їй. Тисячі паломників прибували до каплиці щоб отримати допомогиу в своїх потребах.
Вселенські Архиєреї також були великими почитателями св. Філомени.
Папа Лев XII (1823-1829) виказував велике захоплення та набожність до св. Філомени, надавши благословення на найменування престолів на її честь та проголосив святу «Великою чудотворицею XIX століття».
Папа Григорій XVI (1831-1846) офіційно благословив усезагальне починання святої та виявив свою особливу посвяту Філомені, надавши їй титул «Покровителька Живої Вервиці». Чин Божественної Літургії і молитви для прослави св. Філомени були затверджені ним 1835 року.
Папа Пій IX (1846-1878) був чудесно оздоровлений за посередництвом св. Філомени та проголосив її «Покровителькою дітей Марії». 7 листопада 1849 року папа Пій ІХ особисто посвятив святиню. На своєму смертному одрі Папа Пій ІХ попросив, щоб його хрест у знак пошани передали до статуї святої Філомени.
Папа Лев XIII (1878-1903) здійснив два паломництва до святині св. Філомени перед тим, як був вибраний з-поміж кардиналів на Вселенського Архиєреєя. Після проголошення його Папою, він подарував для цієї святині хрест та схвалив офіційну діяльність Братства св. Філомени, а згодом підніс це братство до гідності «Архибратства св. Філомени».
Папа Пій X (1903-1914) популяризував прочитання св. Філомени та постійно заохочував вірних просити допомоги в Господа через її заступництво. Святий Папа Пій Х перед смертю передав свою обручку святій Філомені. Ця обручка до цього часу знаходиться на статуї святої Філомени.
Слуга Божа із Неаполя сестра Марія Луїза від Христа, яка мала велику набожність до св. Філомени, заснувала згромадження Сестер Богородиці Смутку і св. Філомени. На честь св. Філомени зведено багато церков, засновано релігійні згромадження, найменовано безліч лікарень, сиротинців та товариств. Свята Філомена є покровителькою молоді та дітей, зберігаючи їх у чистоті. Вона, також, допомагає молодим подружжям у народжені та вихованні дітей, приносить надію жінкам у безплідді, є підтримкою для породіль, стає порадницею та утішителькою для засмучених матерів, які благають її про заступництво у вирішенні матеріальних та духовних проблем родини. Філомена є опікункою сиріт та вбогих, великою заступницею і покровителькою студентів, допомагає людям навернутись від гріха, розраджує безнадійно хворих, допомагає священикам у місійній діяльності, відвідує знедолених та ув’язнених. Одним із найбільших почитателів св. Філомени був св. Іван Віаней – парох селища Арс (Франція), а також – св. Юліан Еймард, св. Петро Чанел, св. Антоній Марія Кларет, св. Джон Ньюман, св. Меделін Софія Бейрет, св. Євпраксія Пелетьєр, св. Франциск Ксав’єр Кабріні, блаженна Анна Марія Тайджі, а особливо – блаженна Павліна Марія Жарікот – засновниця Всесвітньої Організації Живої Вервиці та товариства «Поширення Віри». Вона провадила досить активну релігійну діяльність, незважаючи на важку й затяжну хворобу. Проте, після відвідин Павліною святині св. Філомени в місті Мугано, була чудесно оздоровлена. Папа Григорій ХVI особисто став свідком чудесного зцілення Павліни Жарікот. Преподобна Павліна Жарікот із вдячності до св. Філомени почала активно ширити набожність до неї по всьому світі.
МОЛИТВА СВЯТОГО ФРАНЦИСКА АССІЗЬКОГО
Cвята Філомена залишається однією з найбільших чудотвориць Христової Церкви нашого часу. Її популярність поміж християнами зумовлена численними чудами, які стаються за її посередництвом – раптовими та легко отримуваними. Через них св. Філомена дає зрозуміти, що вона в особливий спосіб співпереживає з нашими нуждами й готова допомогти тим, які важко хворіють, переживають різного роду життєві труднощі, негаразди в особистому житті, або ж наділені великими випробуваннями. Знову і знову чуємо про нові, отримані через св. Філомену духовні ласки, матеріальний добробут, зцілення від різноманітних, часто невиліковних недуг, успіхи в праці, навернення (особливо серед людей, які носять на собі її пояс або медальйон, як вияв довіри до неї і віддання себе під її опіку). Усе це – ласки, яких св. Філомена випрошує в Бога для тих, хто звертається до неї в молитві за допомогою. Молитви св. Філомени мають велику силу, так що через її заступництво можемо випросити незбагненних милостей і щедрот. Недаремно Папа Пій XII сказав: «Святій Філомені ще ні в чому не відмовлено».
Св.Філомена народилася 10 січня 289 року в місті Нікополісі (Греція), за правління імператора Діоклетіана. Її батьки були високими посадовцями однієї з провінцій Римської імперії. Ставши християнами, завдяки ревним та постійним молитвам, вони, неплідні, випросили в Господа дитину. Дівчинці дали ім’я Філомена, що означає «Дитина Світла», а за грецьким перекладом – «Улюблена». Батьки дали їй християнське виховання. Перше Святе Причастя Філомена прийняла в п’ятирічному віці. Будучи одинадцятирічною, вона посвятила своє життя Христові. Відтепер лише Йому належало її чисте, невинне серце.
Коли Філомені виповнилось дванадцять років її батько вирушив до Риму, щоб умилостивити цісаря Діоклетіана, який погрожував йому війною. Він так палко любив своїх дружину та доньку, що не бажав ні на мить розлучатися з ними і взяв їх обидвох зі собою в подорож до Риму. Імператор Діоклетіан, побачивши прекрасну дівчину, захотів негайно одружитися з нею, обіцяючи батькові взамін за неї великі статки й мир. Батьки Філомени зраділи, що так легко зможуть запевнити мир з імператором, і вимагали від Філомени згоди на одруження. Проте Філомена відмовила їм, пам’ятаючи про свою посвяту Богові. Імператор намагався переконати її, але все було намарно. Побачивши, що нічого не може вдіяти ні обіцянками, ні переконуваннями, він почав погрожувати дівчині. Філомена сміливо відповіла йому, що не боїться жодних погроз. З непогамовною люттю імператор наказав ув’язнити дівчину, позбавивши її звичної поживи, окрім хліба й води. Не відмовляючись від свого бажання одружитися з нею, імператор відвідував Філомену щодня. Ув’язнення дівчини тривало 40 днів.
Під час ув’язнення Філомені з’явилася Пречиста Діва Марія, щоб підготувати її до близьких мук, які на неї чекали. Богородиця запевнила дівчину у своїй материнській опіці, обіцяючи допомогу Архангела Гавриїла, що підтримуватиме її в майбутніх стражданнях. Імператор наказав жорстоко бичувати Філомену. Після бичування важко зранену Філомену знову вкинули до в’язниці, сподіваючись на її повільну й болісну смерть. Однак, Бог послав Філомені двох ангелів і оздоровив її. Тоді здивований імператор знову почав переконувати Філомену одружитися з ним. Проте, усі спроби були даремними. Оскаженілий від чергової відмови імператор наказав вкинути дівчину із прив’язаним до шиї якорем у річку Тібр. Наказ імператора виконали, але знову, за допомогою ангелів, Філомена була врятована. Ангели розірвали кайдани і винесли її на берег, що викликало жах і подив усіх присутніх. Нелюдяний мучитель наказав ганебно волочити Філомену вулицями Рима, після чого – “прошити” дівчину стрілами. Господь Бог і цього разу порятував дівчину від смерті. Це ще більше розлютило імператора. Тому він наказав стріляти в Філомену запаленими стрілами. Та стріли, які вилітали із луків, поверталися до лучників, убиваючи їх. У великому страсі Діоклетіан наказав відрубати Філомені голову. Це сталося 10 серпня 302 року о третій годині пополудні, в п’ятницю – у той же час, коли й помер наш Спаситель. Душа св. Філомени була піднята до Божого Престолу і отримала нев’янучий вінець слави.
Тіло Філомени поховали в катакомбах св. Прискилли, в яких спочили тіла понад шести мільйонів християн. Мощі св. Філомени віднайдено 25 травня 1802 року під час археологічних досліджень катакомб св. Прискилли в Римі. Дослідники знайшли добре збережений гріб. На гробі була викарбувана фраза: «Мир з тобою, Філомено». Під цим написом зображені: символ мучеництва Філомени – пальмова галузка, символ її чистоти – лілія, та знаряддя її тортур – бич, три стріли, полум’я та якір. Усередині гробу знайшли нетлінні мощі тринадцятилітньої дівчини та ампулу із кров’ю святої, яку зібрали під час смерті мучениці, згідно із звичаєм християн, поклали в гріб, як символ мученицької смерті. Цю кров зібрали з розбитих стінок вази і обережно помістили у кришталеву чащу, яку помістили в урну. Присутні при цьому високоосвічені люди були здивовані, коли побачили, які ці маленькі частинки крові, що їх опустили в урну стали виблискувати різноманітними кольорами як срібло-золото або діаманти. Цей надзвичайний феномен продовжується до нинішніх днів.
У 1805 році священик Дон Франціско прибувши до Рима із новопризначеним єпископом, отримав мощі мучениці Філомени для того, щоб урочисто перенести їх до святині у місто Мугано, поблизу Неаполя (Італія). Дон Франциско раптово захворів. Він молився до святої Філомени і повністю видужав. Це відновило спроби перевезти реліквії святої і за короткий час були подолані усі труднощі і перешкоди. Перенесення мощей відбулось 11 серпня 1805 року. У базиліці, в якій спочило тіло святої, звершилось безліч різноманітних чудес. Пані Анжела Роуз протягом дванадцяти років страждала від невиліковної хвороби. Вона просила заступництва у святої і повністю видужала.
Лорд Міхаел Юліцелла, адвокат багато років не виходив з кімнати, його відвезли до реліквії святої, а назад він повернувся додому цілковито оздоровленим.
Через 25 років після відкриття тіла святої почався процес її канонізації. Папа Григорій ХVI, який почав вивчення доказів святості цієї дівчини був дуже обережний. Він особисто був свідком чудесного зцілення Павліни Жаріков. Папа Григорій ХVI уділив своє апостольке благословення хворій Павліні Жарікот задовго до того, як її на ношах принесли до святині у місті Мугано. Коли він побачив її, то подумав, що вона помре. Павліна страждала від прогресуючої хвороби серця. Їй ставало все гірше, смерть здавалося неминучою, биття її серця ставало настільки сильним, що всі думали, що вона помирає. Найменшого руху чи зміни пози було достатньо, щоб кров настільки сильно прилилася, що вона майже задихалася. Навіть її дихання здавалося зупинялося, а її пульс було важко вимірювати.
Почувши ім’я святої Філомени, Павліна відмовила дев’ятницю до неї, яка, здавалося, допомогла їй. Саме лише згадування імені святої Філомени викликало у неї відчуття великої радості. Тому в неї з’явилося сильне прагнення відвідати святиню святої і вона вирішила вирушити в дорогу. Вона прибула до Риму і зупинилася в сестер Служебниць Пресвятого Серця Ісусового. Вона була не в змозі відвідати Папу. Проте папа Григорій ХVI, довідавшись про її стан сам приїхав до неї. Святіший Отець подякував Павліні за її працю для католицької віри і поблагословив її. Він попросив її молитися за нього, коли вона піде на небеса. Тоді Павліна запитала Папу чи він дозволить їй служіння маленькій мучениці св. Філомені, якщо вона повернеться з її святині оздоровленою. Папа Григорій ХVI, відповів: «Так, так, дочко моя, бо це справді було б велике чудо, але він був дуже стурбований її станом і сказав до настоятельки сестер: «Якою хворою є наша дочка, вона здається мені такою, неначе вийшла із гробу, бо більше ніколи її не побачу. Ми не побачимо її ніколи. Але Бог мав інші плани. Група людей на чолі з Павліною вирушили до Мугано. Це був серпень і було дуже спекотно, вони їхали вночі, щоб уникнути спеки. Вони прибули до Мугано напередодні свята св. Філомени. Натовпи народу зібралися на це святкування, коли люди дізналися, хто така Павліна і яка мета її прибуття. Всі були дуже здивовані.
Наступного ранку, у День святої Філомени Павліна прийняла Святе Причастя біля гроту святої Філомени. Вона страждала від жахливого болю у всьому тілі і її серце билося шалено, вона знепритомніла. В натовпі подумали, що вона померла і її винесли з Церкви. Але вона опритомніла і зробила знак, щоб її залишили біля мощей св. Філомени. Раптом потік сліз ринув з її очей і лице вкрилися рум’янцем, її душа наповнила радістю. Їй здавалося, що вона відходить до неба, але це не була смерть. Свята Філомена уздоровила її! Вона прожила ще багато років служачи Богові і Його святій Церкві. Наставник монастиря наказав, щоб били дзвони в честь цього чуда, люди від радості вигукували знову і знову: «Слава святій Філомені, слава нашій дорогій святій, хвала нашій дорогій французькій леді!»
У знак подяки Павліна декілька днів перебувала біля могили святої Філомени і з собою вона взяла велику реліквію св. Філомени, статую святої. Статуя була одягнена в королівські ризи і для неї було відведене особливе місце. Коли Павліна поверталася назад до Рима, великі натовпи народу зібралися і кричали: «Чудо, чудо!». Павліна не повідомила Папу про своє одужання. Всі у Ватикані, що чули про неї були дуже здивовані. Папа понад усе був здивований, коли побачив її зовсім здоровою. Його святість не повірив би в це, якби не бачив на власні очі. На його прохання Павліна залишилася у Римі ще на цілий рік, щоб її цілковите зцілення документально описали і документально затвердити. Це був початок процесу беатифікації Філомени. Наприкінці року вона з Божого благословення повернулася до Франції.
У 1837 році, Папа Григорій ХVI підніс «Чудотворицю XIX століття, мученицю Філомену» до гідності святої. Чуда за посередництвом Філомени не перестають дивувати людство впродовж багатьох століть.
Святий Іван Віаней мав велику набожність до святої Філомени. Свята Філомена вирішувала його фінансові проблеми. Святий Іван Віаней постійно та ревно молився до святої Філомени і вона відповідала на його ревні та щирі молитви. Він часто казав: «Мої діти, свята Філомена має велику силу в Бога, а вона сама має добре серце, тому давайте постійно та щиро молитися до цієї святої». Про дивовижну силу святої Філомени стало спочатку відомо через його духовну дочку Преподобну Павліну Жарікот, засновницю Товариства Поширення Віри і Живої Вервиці, яка 1835 року була чудотворно оздоровлена за молитвами та заступництвом святої Філомени. Павліна запропонувала йому частину дорогоцінних реліквій святої, які вона привезла з гробу святої з Муньяно. І відразу святий Іван Віаней розпочав зведення каплиці в честь святої Філомени в містечку Арс. Наповнившись неабиякою любов до цієї маленької святої, він обрав її, як небесну заступницю і присвятив себе їй. Тисячі паломників прибували до каплиці щоб отримати допомогиу в своїх потребах.
Вселенські Архиєреї також були великими почитателями св. Філомени.
Папа Лев XII (1823-1829) виказував велике захоплення та набожність до св. Філомени, надавши благословення на найменування престолів на її честь та проголосив святу «Великою чудотворицею XIX століття».
Папа Григорій XVI (1831-1846) офіційно благословив усезагальне починання святої та виявив свою особливу посвяту Філомені, надавши їй титул «Покровителька Живої Вервиці». Чин Божественної Літургії і молитви для прослави св. Філомени були затверджені ним 1835 року.
Папа Пій IX (1846-1878) був чудесно оздоровлений за посередництвом св. Філомени та проголосив її «Покровителькою дітей Марії». 7 листопада 1849 року папа Пій ІХ особисто посвятив святиню. На своєму смертному одрі Папа Пій ІХ попросив, щоб його хрест у знак пошани передали до статуї святої Філомени.
Папа Лев XIII (1878-1903) здійснив два паломництва до святині св. Філомени перед тим, як був вибраний з-поміж кардиналів на Вселенського Архиєреєя. Після проголошення його Папою, він подарував для цієї святині хрест та схвалив офіційну діяльність Братства св. Філомени, а згодом підніс це братство до гідності «Архибратства св. Філомени».
Папа Пій X (1903-1914) популяризував прочитання св. Філомени та постійно заохочував вірних просити допомоги в Господа через її заступництво. Святий Папа Пій Х перед смертю передав свою обручку святій Філомені. Ця обручка до цього часу знаходиться на статуї святої Філомени.
Слуга Божа із Неаполя сестра Марія Луїза від Христа, яка мала велику набожність до св. Філомени, заснувала згромадження Сестер Богородиці Смутку і св. Філомени. На честь св. Філомени зведено багато церков, засновано релігійні згромадження, найменовано безліч лікарень, сиротинців та товариств. Свята Філомена є покровителькою молоді та дітей, зберігаючи їх у чистоті. Вона, також, допомагає молодим подружжям у народжені та вихованні дітей, приносить надію жінкам у безплідді, є підтримкою для породіль, стає порадницею та утішителькою для засмучених матерів, які благають її про заступництво у вирішенні матеріальних та духовних проблем родини. Філомена є опікункою сиріт та вбогих, великою заступницею і покровителькою студентів, допомагає людям навернутись від гріха, розраджує безнадійно хворих, допомагає священикам у місійній діяльності, відвідує знедолених та ув’язнених. Одним із найбільших почитателів св. Філомени був св. Іван Віаней – парох селища Арс (Франція), а також – св. Юліан Еймард, св. Петро Чанел, св. Антоній Марія Кларет, св. Джон Ньюман, св. Меделін Софія Бейрет, св. Євпраксія Пелетьєр, св. Франциск Ксав’єр Кабріні, блаженна Анна Марія Тайджі, а особливо – блаженна Павліна Марія Жарікот – засновниця Всесвітньої Організації Живої Вервиці та товариства «Поширення Віри». Вона провадила досить активну релігійну діяльність, незважаючи на важку й затяжну хворобу. Проте, після відвідин Павліною святині св. Філомени в місті Мугано, була чудесно оздоровлена. Папа Григорій ХVI особисто став свідком чудесного зцілення Павліни Жарікот. Преподобна Павліна Жарікот із вдячності до св. Філомени почала активно ширити набожність до неї по всьому світі.
Чи гріх, їдучи на вихідні, пропускати Святу Літургію?
ПИТАННЯ: Влітку мені часто доводиться виїжджати
кудись на вихідні, не маючи можливості брати участь у Святій Літургії. Чи є це
тяжким гріхом?
ВІДПОВІДЬ: Припис брати участь у Службі Божі у
недільні та святкові дні є строгим, тобто його невиконання − тяжкий гріх, щоб
мати можливість надалі приступати до Святого Причастя, необхідно піти до
сповіді і цей гріх визнати.
Неодноразово згадуючи про обов'язок віруючих брати
участь у Літургії в неділі та приписані свята, Катехизм Католицької Церкви
стверджує: «Вірні зобов'язані брати участь в Євхаристії у дні приписаних свят,
якщо вони не звільнені від цього зобов'язання з серйозної причини (наприклад,
хвороба чи догляд за немовлям) або якщо їх священик не зняв з них зобов'язання»
(ККЦ 2181). Далі говориться: «Ті, хто свідомо не виконують цього зобов'язання,
чинять тяжкий гріх».
У християнстві шанування недільного дня і свят
завжди вважалося однією з головних потреб християнського життя. Недільна
Літургія − це участь у житті спільноти та свідоцтво віри у воскреслого Господа.
Св. Ігнатій Антіохійський, який жив у II столітті,
писав: «Хто не з'являється на (церковному зібранні), тим опанувала гординя, і
він вже сам себе засудив».
Помісний Ельвірській собор, що пройшов у IV
столітті, приписав: «Хто проживає в місті й не приходить в Церкву протягом
трьох неділь, повинен бути відлучений на деякий час» (правило 21 Ельвірського
собору).
Те ж саме наказують правила Сардикійського та
Агдського соборів (відповідно в IV і VI століттях).
В одному з
послань, присвячених недільному дню, − "Dies domini" − Папа Іван
Павло II писав: «Ці постанови помісних Соборів призвели до повсюдного звичаю,
обов'язковий характер якого сприймався як щось цілком природне (...) Це
законоположення зазвичай розумілося як таке, що накладає серйозне зобов'язання:
таке вчення Катехизму Католицької Церкви, − і неважко зрозуміти чому, якщо ми
враховуємо, наскільки життєво важлива неділя для християнського життя"
(47).
Безумовно, не можна сказати, що порушення автором
питання заповіді про шанування недільного дня пояснюється презирством до
приписів Церкви чи лінню. Проте це ознака того, що Господь не знаходиться на
першому місці в житті, що ми не любимо Його всім серцем і всіма силами.
Йдеться про перегляд шкали цінностей.
Наведемо
приклад нашого майже сучасника − блаженного П'єра Джорджо Фрассаті. Він
був захоплений походами в гори. Читаємо в одному з його листів: «Кожен день,
який проходить, я пристрасно закохуюся в гори, вони мене чарують»; «Я хотів би
проводити в горах цілі дні, споглядаючи в їх чистому повітрі велич Творця».
Любов П'єра Джорджо Фрассаті до гір дійсно колосальна. Але якщо походи в гори
не гарантували йому можливості участі в Святій Літургії, він відмовлявся від
цих прогулянок. Причащання Господа Ісуса Христа було його життєвою потребою,
він не міг без цього жити.
Якщо є можливість, то було б чудово поєднувати
недільні прогулянки та походи зі Святої Літургією. Звичайно, така можливість є
далеко не у всіх і не завжди. Але людина, для якої дійсно любов до Бога
знаходиться на першому місці, знайде спосіб провести вихідні так, щоб не
позбавляти себе Євхаристії.
Зауважимо, що
автор питання говорить саме про «вихідні», а не про неділю. Між цими двома
поняттями є велика різниця. «Вихідні» − це дні, вільні від роботи та навчання,
призначені для відпочинку, зміцнення сил. Неділя ж − це день Господній,
освячений Ним Самим і присвячений Йому. Це має стати орієнтиром для життя
християнина.
Наше прагнення провести більше часу з сім'єю,
присвятити його ближнім, жодним чином не може суперечити основному змісту дня
Господнього. Звичайно, бувають ситуації, коли наші близькі не поділяють нашої
віри і не беруть разом з нами участь в Євхаристії. Кожен випадок суто
індивідуальний, але любов Бога вартує певних жертв. Навпаки, наша участь у
недільній Літургії, наше причащання Христових Тайн, перетворить не лише нас, а
й наші відносини з найближчими людьми, навіть якщо вони не повністю або зовсім
не поділяють нашу віру.
Зрештою, можна організувати сімейний відпочинок так,
щоб мати можливість брати участь у Службі Божі у суботу ввечері або в неділю
ввечері − на закінчення дводенного вікенду.
Підводячи підсумок, потрібно все ж зазначити ще раз,
що коли католик не бере участі в Святій Літургії в неділі та приписані свята,
він здійснює тяжкий гріх. Якщо ми їдемо на вихідні, знаючи, що це буде
перешкоджати участі в Євхаристії, цей гріх чинимо свідомо. Його потрібно
сповідувати, і маючи його на душі, не можна приступати до Причастя. Зрозуміло,
бувають випадки, коли ми плануємо брати участь у недільній Літургії на місці
відпочинку, але всупереч нашим очікуванням виявляється, що такої можливості там
немає. У такому випадку, хоча йдеться про важку матерію, ми не несемо
відповідальності за порушення заповіді й можемо приступати до Святого Причастя
на наступній Службі Божій.
Біблійний
словник
Абат (сирійськ. "отець") - (кат.)
настоятель чоловічого монастиря
Авва –
значить батьку (арамейське слово у грецькій вимові). Характеристичне молитовне
звернинням Господа Ісуса і перших християн.
Августін
Аврелій (354-430) - христ. теолог, філософ, один з Отців церкви. Твори:
"Сповідь", "Про Град Божій".
Авраам (євр.
батько багатьох) - (бібл.) патріарх, шанований в іудаїзмі, християнстві та
ісламі (Ібрахим). Вважається праотцем євреїв (через Ісаака), та арабів (через
Ісмаїла).
Автокефалія
(грецьк.) - (прав.) адміністративне самоврядування, незалежність помісних
церков.
Агнець - то
переможна жертва (у Старому Завіті ягня – найчастіше згадувана жертовна
тварина. Символ невинності і безпомічності.).
Агнець Божий
– За словом Предтечі (Ів. 1:29). Ісус - Агнець Божий, що бере геть гріх світу.
Агапіт
Печерський (пом. 1095) - святий Києво-Печерської лаври, що прославився як
чудесний та некорисливий цілитель.
Агасфер -
(христ.) персонаж середньовічної легенди, що відмовив Христу у відпочинку по
дорозі на Голгофу, був за це приречений Богом на вічне блукання світом.
Адам (євр.
червона земля) - згідно з Біблією, перша людина, створена Богом.
Академія
духовна - (христ.) учбовий заклад, що надає вищу духовну освіту.
Акафіст
(грецьк. несидячий) - (прав.) церковний гімн.
Алілуя (євр.
хваліть Господа) - хвалебний прислів в іуд. та христ. богослужінні.
Амінь – нехай
так буде (на правду).
Амвон
(грецьк.) - (прав., кат.) підвищене місце у храмі, з якого читаються Євангелія,
проголошують проповіді.
Аналой
(грецьк.) - (прав.) стіл, на який під час богослужіння кладуть Євангеліє, хрест
та ікони.
Ангели (євр.
посланці, грецьк. вісники) - (іуд., христ., ісл.) безтілесні істоти,
посередники між Богом та людьми. Виділяють 9 ангельських чинів або ступенів,
відповідно до місця, яке вони займають в оточенні Бога.
Андрій
Первозваний (1 ст. н.е.) - апостол, один з найближчих учнів Христа, вважається
покровителем Русі.
Анімізм (лат.
душа, дух) - віра в існування душ та духів.
Антихрист
(грецьк) - (христ.) назва всіх супротивників Христа і християнства, а особливо
того з них, хто має панувати на Землі перед кінцем світу і буде переможений
Христом.
Антоній
Великий (ІІІ ст.) - святий, засновник християнського чернецтва.
Антоній
Печерський (983-1073) - прав. святий, засновник Києво-Печерської лаври.
Апокріфи
(грецьк. відреченні) - твори іудейської та ранньохристиянської літератури, що
не були введені до канону.
Апостоли
(грецьк. посол) - (христ.) перші проповідники Євангелія, вузьке значення - 12
найближчих учнів Христа.
Апостол
народів – Св. Павло, що помер у Римі мученицькою смертю в час Неронового гоніня
(64 – 68 рр.), може, 67 року, належить до найвизначніших постатей та авторів Н.
Завіту.
Апофатичне
(грецьк. заперечне) богослов`я - вчення про пізнання Бога шляхом заперечення
невластивих йому предикатів.
Армагедон
(євр.) - біблійна назва місця вирішальних битв.
Арон –
Первосвященик і родоначальник старозавітного священства.
Архангели
(грецьк.) - один з чинів ангелів.
Архідиякон
(грецьк. старший служитель) - духовний сан, старший серед дияконів, помічник
єпископа при богослужінні.
Архієрей
(грецьк. старший священик) - (прав.) назва вищих церковних ієрархів з чорного
духовенства (єпископів, митрополитів, патріархів).
Архімандрит
(грецьк. начальник монастиря) - (прав.) вищий перед єпископом чернечий чин в
церковній ієрархії. Аскетизм (грецьк) - вправи для доброчесного життя,
самообмеження, відмова від життєвих благ. До аскетичних вправ відносять піст,
послух, целібат, жебрацтво, юродство, відлюдництво, обітниці мовчання, носіння
вериг, власяниць та ін. А. в різних формах притаманний всім релігіям.
Бiблiя (грецьк. книги) - Святе письмо в
християнствi. Складається зi Старого та Нового завiтiв.
Бiс - злий
дух, що мучить людей та тварин.
Бiснуваті -
таємничі недуги для яких не знаходили природного пояснення, а причиною важали
ділом бісів.
Благовiщення
- (христ.) свято на честь сповiщання архангелом Гавриїлом Богородицi таємницi
непогрiшного зачаття та втiлення вiд неї Бога-Сина.
Благодать -
(христ.) дар Бога людинi, що проявляє себе, перш за все, в можливостi спасiння.
Благочестя -
втiлення в життi людини вимог вiри, дотримання заповiдей певного вiровчення.
Блаженство -
(христ.) найвище щастя, яке людина здатна досягти у раю.
Бог -
надприродна духовна iстота, творець свiту.
Богородиця - (прав., кат.) почесне iменування
Пресвятої Дiви Марiї.
Богослов'я
(теологiя) - систематичне викладення i тлумачення релiгiйного вчення, а також
повна сукупнiсть дисциплiн, які визначають своїм предметом Бога, або релiгiю.
Богослужiння
- складовий елемент релiгiйного культу, сукупнiсть священних дiянь, звернених
до Бога або божеств i регламентованих канонами певної релiгiї або конфесiї.
Богохульство
- виказування неповаги до Бога, догматiв та обрядiв певної релiгiї.
Божество -
духовна iстота, Бог.
Брати
Господні – перші послідовники Ісуса Христа.
Братства -
рiзнi види христ. або релiгiйних об'єднань.
Брестська
унiя (1596 р.) - унiя православної церкви в Українi та в Бiлорусi з католицькою
на умовах прийняття кат. догматики i пiдпорядкування Ватикану при збереженнi
прав. обрядовостi.
Буття - опис
створення Богом світу.
Булла (лат.
кулька, печатка) - назва документiв, які мають печатку Папи Римського.
ВИСЛОВИ ПРО НАДІЮ НА ГОСПОДА
Людина повинна покладати свою надію лише на одного Бога:
«Краще уповати на Господа, аніж
надіятися на людину, краще уповати на Господа, аніж покладатися на князів» (Пс.
117, 8-9);
«Надійтеся завжди на Господа, бо
Господь Бог є твердиня вічная» (Іс. 26, 4);
«Не надійтеся на князів, на синів
людських, у них немає спасіння» (Пс. 145, 3);
«Перестаньте надіятися на людину, що
дихання в носі її, бо за що її поважати?» (Іс. 2, 22);
«Відкрий Господу путь твою і надійся
на Нього. Підкорись Господу і надійся на Нього» (Пс. 36, 5, 7);
«Передай Господу справи свої і все, що
ти задумав, збудеться» (Пр. 16, 3);
«Ні про що не турбуйтесь, а в усьому
нехай виявляються Богові ваші бажання молитвою й проханням з подякою» (Фил. 4,
6);
«Не лякайся перед ними, — говорить
Господь, — бо Я буду з тобою, щоб тебе рятувати» (Єр. 1, 8);
«Тому й ті, хто з Божої волі страждає,
нехай душі свої віддадуть у доброчинстві Йому, як Сотворителю вірному» (1 Петр.
4, 19);
«У день я не буду боятися, бо уповаю
на Тебе» (Пс. 55, 4);
«Бо зрушаться гори й холми
захитаються, та милість Моя не відійде від тебе, і заповіт Мого миру не
захитається», — каже твій милостивець Господь (1с. 54, 10) ЦЕРКОВНО-ІСТОРИЧні ПРИКЛАДИ ВЕЛИКОЇ
НАДІЇ НА БОГА
1.
Одного разу перед Пасхою в Києво-Печерському монастирі закінчилося
борошно, що навіть не було з чого спекти просфор для служіння літургії. Монахи
засумували. Але преподобний Феодосії! — ігумен монастиря — з повною надією на
Бога звелів накрити до Пасхи святковий стіл. І що ж? Перед заходом сонця якийсь
благодійник привіз у монастир багато борошна і хліба.
Одного разу, під час голоду, зібралась
у монастир до свята Пасхи стільки народу, що ті, які відповідали за трапезу,
вирішили зменшити кількість хліба, щоб усім вистачило. Закрили ворота, щоб не
впускати зайвих. Преподобний Феодосій наказав відкрити ворота і годувати всіх
досхочу. І що ж? Усі наситились. Хліб так збільшувавсь, як було в пустелі, коли
Ісус Христос наситив п'ять тисяч народу п'ятьма хлібами.
2.
Найсильнішим і найнебезпечнішим ворогом святого Стефана, просвітителя
Перми, був дехто Пам, або пан сотник, древній старець, старший над усіма
тамтешніми волхвами. Маючи великий вплив на своїх земляків, він багатьох
утримував від хрещення, а хрещених відволікав від віри. Багато разів святий
Стефан вступав із ним у відкриту дискусію; дебати між ними продовжувалися дні
й ночі, але Пам залишався
незламним язичником. Накінець,
знаменитий чаклун сам захотів пройти разом зі Стефаном через вогонь і
воду, покриту кригою, щоб випробувати, чия віра праведна. Він ніяк не
сподівався, що суперник погодиться на його пропозицію. Стефан погодився і
відразу ж попросив людей, щоб розклали велике вогнище і з великою надією на
допомогу Господа подав Паму руку, щоб разом йти у вогонь, але той відмовився,
незважаючи на те, що народ вимагав. Тоді народ накинувся на чаклуна і хотів
його вбити. Але святий Стефан захистив його і попросив, щоб він назавжди
покинув місто. Так він і зробив.
3.
Незважаючи на те, що преподобний Сергій Радонезь-кий мав великий
авторитет серед братії монастиря, але коли не стало їжі протягом двох днів, то
деякі монахи були сердиті на преподобного і казали йому. «Слухаючись тебе, ми
вмираємо від голоду, тому що ти нам забороняєш виходити за ворота монастиря.
Завтра ж покинемо монастир і більше сюди не повернемося». Преподобний Сергій
зібрав всю братію і з лагідністю переконував її терпеливо переносити послане
випробування і твердо надіятися на Божу допомогу. І надія праведника на
Господа не посоромила його. Ще не закінчив святий Сергій бесіди зі своїми
монахами, як воротар повідомив, що в монастир привезли багато хліба та іншої
їжі. Почувши про це, святий Сергій приніс вдячну молитву Господу і звелів усім
зібратися на спільну трапезу, на яку запросив і тих, хто привіз їжу. Вони
подякували за запрошення і відмовились, посилаючись на те, що не мають часу, і
покинули монастир. Помолившись Богу, всі сіли за трапезу і преподобний
благословив, роздав хліби, які були м'які й навіть теплі. «Ви бачите, — сказав
преподобний, — як Господь не залишає рабів своїх по слову Своєму все, що
попросите в молитві, будете мати».
4.
Про святого Іларіона розповідають таке. Одного разу він плив на кораблі
разом з іншими людьми. Скоро корабель оточили два ворожих кораблі. Усі
затряслись від страху. Але святий Іларіон спокійно сказав: «Чого злякалися ви,
маловірні? Невже ці морські розбійники сильніші від царя фараона і його
війська? Але і військо фараона Бог потопив У Червоному морі».
Розбійники почали наближатися до
корабля. Іларіон вийшов на передню частину корабля, простягнув свої руки вперед
і звелів розбійникам іменем Господнім зупинитись. 1 раптом на кораблях
розбійників сталося замішання, на них найшов страх і вони почали відступати.
Як ми бачимо, святий Іларіон не
побоявся розбійників, бо він мав велику надію на Бога і був впевнений, що Бог
захистить його від ворогів. Якщо б і ми мали таку надію на Бога, коли до нас
приходять страждання, нестатки і нужда, печальні й тяжкі часи, то ми б не втрачали
мужності своєї душі та спокою свого серця.
Розповіді
про силу молитви «Отче наш»
1. У часи сильних гонінь на християн від царя
Діоклеті-ана святий Григорій Чудотворець, єпископ неокесарійський, сам залишив
місто і порадив своїм парафіянам зробити те ж саме, особливо тим, хто не мав
сили й терпіння переносити муки за віру Христову. «Краще, — казав святитель, —
заховатись і чекати Божественної небесної допомоги, ніж підвести себе під
спокусу зради своїй вірі».
Так, навчаючи, він разом зі своїм дияконом залишив
місто і заховався в горах. Прийшовши до Неокесарії, цареві вояки перш за все
шукали святого Григорія, якого всі знали як голову і пастиря християн. Не
знайшовши його в місті, вояки, за словом одного язичника, почали шукати його в
горах. Вони так оточили ту гору, де перебував Григорій, що ніхто не зміг би з
неї вийти. Побачивши вояків, святий Григорій разом з дияконом почав читати
молитву «Отче наш» і просити допомоги від Господа. І дійсно, вояки декілька
разів проходили повз святого Григорія та диякона, але їх не побачили. Сходячи з
гори, вояки розповідали, що, крім двох дерев, вони більше нічого і нікого там
не бачили.
Такий явний захист Бога свідчить, що те, що святий
залишив місто, було необхідне для блага церкви. Разом з тим ми побачили, яку
величезну силу має молитва «Отче наш».
2. Один старець на сповіді розповів священику, як
його врятувала молитва «Отче наш». Ця оповідь була надрукована в часописі «Воскресньїй
день» № 20 за 1887 р.
«Одного разу я пішов у ліс по гриби; давно це було,
мені тоді років 20 виповнилося. Довго я ходив по лісі, шукаючи грибів, і зайшов
у густий липняк (молодий густий липовий ліс). Раптом з-за куща вибіг величезний
вовк і зупинився на відстані трьох кроків від мене як вкопаний; розкрив пащу і,
клацаючи зубами, очевидно, хотів на мене кинутись. Шерсть на ньому, як щетина,
стояла; напевно вовк був голодний. Що мені було робити? В руках у мене, крім
невеличкого кошика, нічого не було. Сильно злякався я цього звіра. Але все-таки
Бог врятував мене від нього силою молитви Своєї. Коли я прочитав молитву "Отче
наш" 1 раз, то звір почав на мене дивитися спокійніше, а коли я прочитав
цю молитву вдруге, то вовк голосно завив і швидко побіг від мене, наче його хто
вогнем припік. Я залишився не-ушкодженим. От яка велика сила молитви Господньої
"Отче наш"!».
«Ще один випадок. Одного разу я був з товаришами на
косовиці. День був сонячний і теплий. Ми пішли купатися на став. Мої товариші
швиденько поскидали одяг, кинулись у воду та й попливли. Я трохи затримався,
роздягаючись, пірнув пізніше й опинився на глибокому місці. Плавець я був
слабенький, як не старався випливти з глибини, все одно не зміг і почав тонути.
Подумавши про себе, що топлюсь, закрив рота рукою і в пам'яті почав читати Божу
молитву "Отче наш". Пам'ятаю лише одне, що коли почав про себе читати
слова "та визволи нас від лукавого"... за словами товаришів, я
вискочив на поверхню води і зробив стрибок у бік берега. Обличчя в мене було
бліде, а очі мутні. Двоє товаришів підхопили мене і витягли на берег. Коли я
прийшов до тями, то товариші сказали, що думали — я потонув, і вже збиралися
просити сіті у рибалок, щоб мене виловити. Так силою молитви Своєї Господь чудесно
спас мене від утоп-лення».
«Пригадую, що в останню холеру, не пригадую, в якому
році, багато народу повмирало від неї в нашому селі, почув я, що й сусід мій
помер. Злякався я тоді. Через декілька днів після смерті сусіда і в мене
почалося блювання та судоми. "Лийте йому в рот перцівки, — говорили мої
родичі, — і натирайте всього його". А я слабким голосом їм відповів:
"Не хочу пити її і натиратись нею". Проте вмирати не хотів також. Як
тільки прийшов до свідомості, почав читати про себе молитву "Отче
наш". Читав її декілька разів. Мені полегшало, температура почала спадати
і судоми слабшали. І так, дякуючи Господу, без всяких ліків, силою молитви
"Отче наш" я залишився живий і дожив до старості».
«Одного разу пара коней моїх сильно злякалася і
почала носити мене по берегових ямах і горбочках так, що вже почав- думати, що
прийшов кінець мого життя. Після того як я прочитав 2 рази молитву "Отче
наш", на рівному місці один з коней спотикнувся і впав, а я залишився
живий і неушкоджений».
Нарешті старець сказав: «Багато я отримав добра від
Господа по Його молитві на землі, тепер хотів би з цією молитвою в устах і в
серці перейти в інший світ і з'явитися з нею на суд».
Покійний патріарх Володимир (Романюк) розповідав
таку історію. Його товариш, вчений-атомник, поїхав після аварії на
Чорнобильській АЕС у село до матері і взяв із собою дозиметр. Коли мати
поставила на стіл обід і він зміряв рівень радіації, то стрілка дозиметра
зашкалювала. Він відмовився їсти. Після того як мати проказала молитву «Отче
наш» і поблагословила їжу, стрілка дозиметра зупинилась на позначці «норма». Як
ми бачимо, молитва сильніша від атомної радіації.
За
всіх, хто в дорозі:
За
водіїв автомашин і за всіх, хто в дорозі
Святий
Архангеле Рафаїле, покровителю мандрівників, супроводжуй нас з Твоїми
ангельськими легіонами і врятуй від силець диявольських. Захисти нас в усякій
подорожі!
Святий
Архангеле Михаїле, нашими молитвами і молитвами наших Ангелів-Хранителів
захисти нас перед силами темряви і скинь їх у пекло, щоб не заважали вони подорожувати
нам і тим, хто з нами.
Святий
Архангеле Гавриїле, передай тричі благодатному Непорочному Серцю Цариці вашої
разом зі всіма Ангелами Твоїми і нашими Ангелами-Хранителями уклін небесний і
випроси добрий шлях для нас і тих, хто з нами. Амінь.
Під
час подорожі – до св. Рафаїла Архангела
Святий
Рафаїле Архангеле, оточуй нас своєю опікою і турботою під час подорожі. Стережи
нас у дорозі, так як стеріг молодого Товію. Бережи нас від усякого лиха і злих
пригод. Охороняй нас особливо від нашіптування сатани і від помислів поганих
людей. Амінь.
Господи,
вчини, щоб я…
Зміг
усміхатися в монотонності щоденної праці.
Міг мовчати,
коли побачу, що у когось щось не вийшло.
Хвалив брата,
який зробив щось добре.
Сердечно
потиснув руки засмученому ближньому.
Ласкаво
розмовляв з нещасними і нетерплячими.
Обдаровував
чулістю брата, що страждає.
Виправляв
зло, яке скоїв.
Марія-Божа і наша Мати
Бориницька
«Кернична » чудотворна ікона Пресвятої Богородиці
Народний переказ перше чудо «Керничної » чудотворної ікони Пресвятої
Богородиці подає осінню 1862 р., коли
оздоровилася глухоніма дівчина, яка вмилася водою із лісового джерела –
кринички в якій в свій час, в надвечір’ї,
напередодні Благовіщення предивно ясно-преясно випромінюючи світло
об’явилася ікона Пресвятої Богородиці. Спочатку ікона Божої Матері знаходилася
в капличці в лісі дідички Марії
Мицєльської. Пізніше коштом графа Володимира Борковського
у 1863 р. було побудовано над джерелом на місці об’яви образу Пречистої Діви Марії
муровану капличку Пресвятої Богородиці
на престолі якої містилася чудотворна ікона Пресвятої Богородиці.
Місцева народна традиція подає також і народний
переказ , про , що довший час над тією криницею літньою порою літала зозуля і
кувала немовби закликала людей до почитання цього місця. Оздоровлена глухоніма
дівчина, яка вмилася водою із лісового джерела – кринички вперше і почувши голос тієї зозулі, вперше вимовила слова
подяки Пресвятій Богородиці за ласку зцілення.
Святійший Отець Папа Римський Пій ІХ надав 2 березня
1863 р. повний відпуст всім тим, хто відвідав капличку Пречистої Діви Марії
«Керничної». Відпусти надавались в день
Бллаговіщення Пречистої Діви Марії,
Успіння Пресвятої Богородиці,
Різдва Пречистої Діви Марії, Співстраждання Пресвятої Богородиці, св..
апостолів Петра і Павла. Митрополит Спиридон
Литвинович видав Грамоту про посвячення цієї каплички 8 вересня 1863 р.
Притча: Три сита
Один чоловік
запитав у Сократа:
- Знаєш, що мені
сказав про тебе твій друг?
- Почекай, -
зупинив його Сократ, - просій спочатку те, що збираєшся сказати, через три
сита.
- Три сита?
- Перш ніж
що-небудь говорити, потрібно це тричі просіяти. Спочатку через сито правди. Ти
впевнений, що це правда?
- Ні, я просто чув
це.
- Значить, ти не
знаєш, це правда чи ні. Тоді просієм через друге сито - сито доброти. Ти хочеш
сказати про мого друга щось хороше?
- Ні, навпаки.
- Отже, -
продовжував Сократ, - ти збираєшся сказати про нього щось погане, але навіть не
впевнений в тому, що це правда. Спробуємо третє сито - сито користі. Чи так вже
необхідно мені почути те, що ти хочеш розповісти?
- Ні, в цьому немає
необхідності.
- Отже, -
узагальнив Сократ, - в тому, що ти хочеш сказати, немає ні правди, ні
доброти,ні користі. Навіщо тоді говорити?
Притча: Не дозволяйте Вашим серцям віддалятися одне від
одного...
Одного разу Учитель запитав у своїх учнів:
- Чому, коли люди
сваряться, вони кричать?
- Тому, що втрачають
спокій, - сказав один.
- Але навіщо ж
кричати, якщо інша людина перебуває з тобою поруч? - Запитав Учитель. - Не
можна з ним говорити тихо? Навіщо кричати, якщо ти розсерджений?
Учні пропонували
свої відповіді, але жоден з них не влаштував Вчителя. Зрештою він пояснив:
- Коли люди
незадоволені один одним і сваряться, їхні серця віддаляються. Для того щоб
покрити цю відстань і почути один одного, їм доводиться кричати. Чим сильніше
вони сердяться, тим голосніше кричать. А що відбувається, коли люди
закохуються? Вони не кричать, навпаки, говорять тихо. Тому, що їхні серця
знаходяться дуже близько, і відстань між ними зовсім маленька. А коли
закохуються ще сильніше, що відбувається? - продовжував Учитель. - Не говорять
вголос, а тільки перешіптуються і стають ще ближче до своєї коханої людини. В
кінці навіть перешіптування стає їм не потрібно. Вони лише дивляться один на
одного і все розуміють без слів. Таке
буває, коли поруч двоє люблячих людей.
Так от, коли
сперечаєтесь, не дозволяйте вашим серцям віддалятися один від одного, не
вимовляйте слів, які ще більше збільшують відстань між вами. Тому що може
прийти день, коли відстань стане так велике, що ви не знайдете зворотного
шляху.
Не
уникай піти до церкви, кажучи:
Іде дощ, або сніг” – Та ж ти і в бурю йдеш на працю!
“Надворі спека” – А на футбол спеки немає?
“Так холодно надворі” – А в церкві так тепло і
приємно!
“Я такий убогий” – За вхід до церкви грошей не
беруть.
“Я багач” – Цьому можна запобігти.
“Ніхто мене до церкви не запросив!” – А в кіно або
театр запрошення треба?
“У мене малі діти” – Господь дітей любить.
“Там стільки лицемірів” – Ти ж їх стрічаєш усюди
щоденно.
“У мене ж гості” – Вони поважатимуть тебе, коли ти
їх попросиш піти з тобою, або попросиш почекати, поки ти повернешся.
“У мене немає відповідної одежини” – У церкві вистав
моди немає.
“У церкві завжди грошей хочуть” – Та й у магазині
гроші треба дати.
“Піду, може, пізніше” – А що буде, коли того
“пізніше” не побачиш?
Папа
на молитві «Ангел Господній» закликав пам’ятати про дідусів та бабусь.
Сьогодні, 26 липня Католицька Церква, згадує
святих Йоакима та Анну, дідуся і бабусю Ісуса Христа. Саме у
їхньому домі Марія, Матір нашого Спасителя, прийшла на світ, зростала,
виховувалась та збагачувалась прикладом їхньої віри. «В їхньому домі вона
навчилась слухати Господа і слідувати за Його волею», – мовив Святіший Отець,
додаючи, що святі Йоаким та Анна є ланкою довгого ланцюга, що в сім’ї передав
любов до Бога аж до Марії, Яка прийняла у Своє лоно Божого Сина і дала Його
світові, дала нам.
Папа Франциск
пригадав, що у Бразилії, як зрештою і в багатьох країнах світу, відзначають
того дня свято дідусів та бабусь, і з цієї нагоди він наголосив на великій
цінності сім’ї, що є привілейованим місцем передавання віри. Він підкреслив, що
особа бабці та дідуся є надзвичайно важливою у передаванні наступним поколінням
тієї спадщини гуманності та віри, яка є основною для кожного суспільства. «І
якою важливою є зустріч та діалог між поколіннями, зокрема всередині сім’ї», –
додав Вселенський Архиєрей, після чого процитував «Документ з Апаресіди», у
якому пригадується, що діти та люди похилого віку становлять майбутнє кожного
народу; діти задля того, що продовжуватимуть історію, а люди похилого віку
через те, що передають досвід та мудрість свого життя. «Ці стосунки, цей діалог
між поколіннями, є даром, який потрібно зберігати та підтримувати!»
А на
закінчення Святіший Отець заохотив усіх в молитві благати Пресвяту Богородицю,
щоб оберігала наші родини, вчиняючи їх домівками віри та любові, де
відчувається присутність Її Сина Ісуса.
Як
вирішувати подружні конфлікти
Аби подружжя було вдале, партнери мають прийняти той
факт, що непорозуміння є цілком нормальною справою. Вони не повинні боятися
конфлікту, а бачити його як нагоду для порозуміння та створення глибшої
інтимності.
Дон Дінкмеєр
і Йон Карлсон, автори книжки про щасливе кохання, радять два кроки, що
полегшують вирішення подружніх конфліктів.
Крок 1
Виявляйте
один до одного взаємну повагу. Джерелом
будь-якого конфлікту є радше позиція одного чи обох партнерів, аніж якесь
конкретне питання. У подружжі, позначеному взаємоповагою, кожен з партнерів
прагне зрозуміти і вшанувати точку зору іншого.
Крок 2
Подумайте, в
чому полягає проблема. Більшість пар мають труднощі з визначенням суті
проблеми. Хто що робить удома, як витрачати гроші, мати чи не мати статеві
стосунки – це зазвичай несправжні причини. Вочевидь ці непорозуміння мають бути
розв’язані. Однак справжньою причиною є мета або наслідок, до якого прагне
партнер. Щойно суть проблеми буде з’ясована, як стане легше вирішити поверхове
непорозуміння. Без взаємоповаги та усвідомлення того, що насправді є причиною
непорозумінь, конфлікти повертаються, мов у зачарованому колі.
Які є способи
розплутати вузол непорозумінь під час з’ясовування відмінних думок?
Капітуляція означає, що один із партнерів добровільно
поступається, аби наблизитися до іншого. Однак аби цей метод був дієвий, обидві
сторони мають капітулювати однакову кількість разів. Якщо один капітулює 95
разів, тоді як інший тільки п’ять, то капітуляція перестає бути дієвою і
чесною.
Компроміс означає, що кожен з партнерів поступається
частково, аби наблизитися до спільного рішення. В разі усталення, коли доросла
дитина має повертатися додому, один із батьків може вважати, що належним часом
буде північ, а інший – що перша ночі; отож, різницю ділити навпіл і
погоджуватися на 0:30.
Співіснування означає, що обидві сторони конфлікту
погоджуються, що мають різні думки. Вочевидь, у деяких справах взаємні стосунки
не складаються добре, й тоді певні рішення мають бути ухвалені незалежно від
того, погоджуються обоє партнерів, чи ні. У багатьох рішеннях, прийнятих
подружньою парою, один із цих підходів може бути застосований.
Якщо двоє
людей взаємно поважають одне одного і стараються знайти істину в конкретному
питанні, то капітуляція не принижує жодну зі сторін. Осягнення компромісу може
навіть виявитися добрим інструментом для подальшого взаємного пізнавання.
Співіснування – прийняття відмінних позицій у певних справах –цілком здоровий
спосіб. Єдина річ, яка провадить до більших клопотів, ніж вирішення конфліктів,
– це не вирішувати їх.
«Боротьба між особистостями, які тримають владу, може завершитися лише тоді,
коли всі сторони візьмуть на себе повну відповідальність за виникнення
конфлікту» (Кетлін і Гай Хендрікс).
Вирішуйте конфлікти до того, як вони спалахнуть!
Визначте й
назвіть ті речі, які провадять до напружень і конфліктів. Що ви робите як пара,
аби розв’язувати ваші труднощі? Наскільки вдалі ваші стратегії? Яких змін ви
потребуєте, аби радити собі з конфліктними ситуаціями?
Визнавай свої
почуття. Уникай звинувачень. Аби застосувати такий підхід, використовуй
«я-комунікати» («я справді злюся!») замість «ти-комунікатів» («ти мене
дратуєш»). Подумай про останню суперечку, яка між вами сталася. Спробуй вкласти
її в «я-комунікати», які висловлюватимуть правду про тебе, але не звинувачуй
свого партнера. Вимов ці «я-комунікати» вголос і запам’ятай, що відчуваєш у цю
мить.
Наступного
разу, коли дійде до суперечки, постарайся використати «я-комунікати». Вони
можуть виявитися корисними.
Спробуйте
застосування «капітуляції, компромісу і співіснування», аби давати собі раду з
різноманітними ситуаціями, де вам бракує згоди. Вам допоможе, якщо ти і твій
партнер визначите, який із підходів вибрали.
Сягніть
пам’яттю до деяких сварок і розходжень у думках, які сталися між вами. Хто
зазвичай «виграє» ці сварки? Що про ваш зв’язок говорять ці реакції?
«Сварка сама по собі може навіть виявитися
сприятливою, якщо показує глибокі почуття чоловіка й жінки. Якщо тільки пара
знає, чому свариться, то може і повинна здійснити необхідні зміни у своєму
співжитті, аби не мусити повертатися до цієї сварки» (Девід Мейс).
Молитва
майбутньої матері за заступництвом св. Анни
Преславна
мати Анно, Всевишній Господь зробив тебе захисницею і заступницею всіх
вагітних. Ревно прошу тебе, поблагослови мене і дитя моє, яке я ношу під
серцем, і нехай обдарує його Господь благими задатками. Усвідомлюючи, що вже
тепер, перед пологами, я відповідаю за моє дитя, благаю Тебе про допомогу.
Випроси для мене побожне життя, святу молитву і благочестиві думки. Свята мати
Анно, допоможи мені у важкий час моїх пологів. Дай мені тоді міцне терпіння і
жертовну любов до Бога. І нехай незабаром стане дитя моє дитям Божим через
святе Хрещення, а через добре виховання – вірним дитям Святої Церкви Господа.
Свята мати Анно, на тебе покладаюся. Амінь.
"Незвіданні
шляхи Господні"
Якось один чоловік потрапив у корабельну аварію і
його викинуло хвилею на безлюдний острів.
Він єдиний залишився в живих і тепер безперервно
молився про те, щоб Бог врятував його. Кожен день вдивлявся він у горизонт в
надії, що побачить пливуче на допомогу судно.
Вимотавшись остаточно, чоловік вирішив збудувати
собі курінь з дощок, які викинуло на берег після аварії корабля. Як інакше
захиститися від дощу і звірів?
Але одного разу, повернувшись на берег після пошуків
їжі, він побачив, що його курінь охоплений полум'ям: дим стовпом піднімався до
неба. Найжахливіше, що разом з куренем згоріли всі його речі, що залишилися.
Він залишився ні з чим.
- Боже, як Ти міг так зі мною вчинити? - Ридав він.
Але наступного ранку його розбудив гудок корабля.
Корабель плив до його острова, щоб його врятувати.
- Як ви дізналися, що я тут? - Спитав чоловік
матросів.
- Ми побачили димовий сигнал, - відповіли вони.
Віра
Через нестачу дощу поля висохли, і земля потріскала.
Листя поблякло і пожовкло. Важко звисало з галузок. Знервовані люди напружено
поглядали на небо, що нагадувало кобальтово-блакитний кристал.
Наступні тижні були ще спекотніші. Минали місяці, а
на поле не впала й краплина дощу.
На площі перед храмом сільський священик організував
спеціальні молитви, де випрошували ласки дощу.
У визначений час майдан наповнився нетерплячими, але
сповненими надії людьми. Багато з них принесли із собою предмети, які були
свідоцтвом їхньої віри. Священик зі здивуванням розглядав Біблії, хрести ,
вервиці. Одначе не міг відірвати очей від дівчинки, що сиділа в першому ряді.
На колінах вона тримала червону парасолю.
Молитися - це просити дощу, вірити - принести
парасолю.
Вибір
художника
Великий Леонардо да Вінчі погодився виконати фреску
у трапезній монастиря Санта Марія делле Ґраціє у Мілані. Це мала бути сцена
Тайної вечері Ісуса з апостолами.
Майстер хотів, аби ця фреска стала його найкращим
твором, отож працював довго і старанно. Братія монастиря уже втрачала терпіння,
проте праця просувалася дуже повільно.
Щоб зобразити лик Христа, Леонардо місяцями шукав
натурника, чиє обличчя виражало б силу і чар, духовність і міць. Нарешті
знайшов: художник надав ликові Ісуса рис Агнелла, щирого і чистого хлопчини,
якого випадково стрів на вулиці.
Минув рік, і Леонардо знову міряв міланські вулиці у
районі, що тішився недоброю славою, заглядаючи до сумнівних і підозрілих кнайп.
Тепер-бо майстер шукав натурника для образу Юди-зрадника. Йому потрібне було
обличчя, позначене неспокоєм і розчаруванням, обличчя людини, що здатна була
зрадити найближчого друга. Провівши багато ночей серед різношерстих волоцюг,
Леонардо знайшов-таки чоловіка, що був досконалим взірцем для Юди.
Він привів його до монастиря і взявся до малювання.
Та ось майстер зауважив в очах натурника сльози.
— Чого ти плачеш? — спитав Леонардо, вдивляючись у
його похмуре обличчя.
— Я — АҐНЄЛЛО, — прошепотів чоловік. — Той самий, з
якого Ви малювали Ісуса.
Блаженніший
Святослав: «УГКЦ зберегла давню Київську традицію відзначення свята
Володимирового Хрещення»
«Свято Хрещення Русі-України єднає всіх християн
України, незалежно від того, до якої конфесії вони належать», – заявив Глава
Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав (Шевчук) в інтерв’ю
на Київській державній регіональній телерадіокомпанії. Водночас він наголосив,
що спосіб, у який християни відзначають це свято, віддзеркалює їхню
ідентичність, тобто показує, до якої традиції вони належать.
«Українська Греко-Католицька Церква, – сказав
Блаженніший Святослав, – є Церквою Володимирового Хрещення, і ми зберігаємо
стародавню Київську традицію відзначення цього свята, яка походить ще з тих
древніх часів і передається як скарб, котрий ми зуміли не розтратити дорогою».
Суть цієї традиції, відзначив Глава УГКЦ, полягає в
тому, що стародавня Київська Церква святкувала пам’ять Хрещення Руси-України 14
серпня. «Християни України, зокрема православні, – сказав він, – добре знають,
що цього дня розпочинається Успенський піст і відбувається так зване
августівське водосвяття. Це водосвяття якраз пов’язане з тим, що цього дня
Київська Церква відзначала свято свого Хрещення».
Святкувати Хрещення в день пам’яті князя Володимира
– досить недавня традиція, нагадав Верховний Архиєпископ. «Уперше Хрещення
Русі-України, або радше Хрещення Русі в російській традиції, – розповів він, –
відзначалося в Києві з нагоди 900-ліття Хрещення Володимира. Щоб підкреслити,
що саме російське православ’я є державною релігією Російської імперії, свято
було піднесено до рангу офіційного, державного й перенесено на день пам’яті
князя Володимира – 28 липня».
«Ми шануємо традицію наших православних братів
Московської традиції, – зазначив Предстоятель, – але в нашій Церкві,
Греко-Католицькій, яка ніколи не була пов’язана з центром християнства, що є в
Москві, збереглася давня Київська традиція, котрої ми дотримуємося й сьогодні».
Глава Церкви нагадав, що князь Володимир хрестився
за грецьким (візантійським) обрядом. «Однак стверджувати, що він конфесійно
обрав православ’я в час Хрещення неправильно, – сказав Блаженніший Святослав. –
У часи Хрещення князя Володимира християнство не було поділене. Розподіл, чи
схизма, між Римом і Константинополем відбувся в 1054 році. Коли хрестився князь
Володимир, Христова Церква була єдина».
Глава УГКЦ наголосив, що свято Хрещення Русі-України
дуже важливе «з точки зору духовного пошуку людини». «Бо кожна людина, –
розповів він, – шукає Бога. Тобто кожен з нас знаходиться в пошуку прекрасного,
вічного... І ось саме князь Володимир сьогодні нам каже, що він знайшов те, що
шукав. Його шлях до Хрещення, шлях до християнської віри не був простим. Це був
шлях різного роду сумнівів, пошуків. Хрещення було святом, коли князь Володимир
поділився зі своїм людом радістю від того, що знайшов те, що шукав, – знайшов
Бога, який є любов».
За словами Блаженнішого Святослава, Володимирове
Хрещення, державний акт, який вчинив князь, став вінцем християнізації цієї
країни і людей.
Водночас, незважаючи на те, що християнство в
Україні налічує 1025 років, Україна, на думку Предстоятеля УГКЦ, і сьогодні
потребує християнізації, «тому що надзвичайно агресивний атеїзм часів
Радянського Союзу позначився на нашому народі». «Багато людей в Україні
продовжує шукати Бога, як це було в часи князя Володимира, – сказав він, – і ще
його не знайшли. Вони очікують слова Христового Євангелія». Від того, наскільки
повно, вважає Блаженніший Святослав, Церкви в Україні зможуть відповісти на ці
потреби людей, залежить наше майбутнє. «Сьогодні ми маємо велике завдання не
тільки зберегти цю віру Володимира, яку ми зберігаємо справді як животворну
силу нашого народу, – наголосив він. – Але перед християнами стоїть завдання цю
віру передати майбутнім поколінням».
Чудесні оздоровлення у Фатімі (Португалія)
Звістка про чудо у
Фатімі, миттєво розійшлася по всій Португалії. Про нього говорили у всіх
куточках країни, особливо про це подбали газети та журнали. Місто Фатіма стає
центром паломництва. Щодня у Фатімі ставалося якесь чудо: оздоровлення людей як
тілесні так і духовні. Вже з 1917 року у Фатіму приїжджають хворі з цілої
Європи. З травня 1926 по грудень 1937 року офіційно було зареєстрованих 14755
хворих, які відвідали Фатіму. Зрозуміло, що не усі хворі, що приїздили у
Фатіму, зцілялися. Звичайно, очікувати стовідсоткового одужання було б
нерозумно. Часопис «Голос Фатіми» від 1942 року підрахував, що у Фатімі
видужало понад 800 тяжкохворих. Серед них особливо хворі на туберкульоз, рак,
запалення мозку та інші.
Туберкульоз
Тереза де Мартіні,
19 років, народилася у містечку біля Торрес Ведрас, живе в Лісабоні. У березні
1922 року захворіла, з часом стан здоров‘я значно погіршився. Чоловік відвіз її
до лікарні і лікарі поставили діагноз “Туберкульоз, останньої стадії”. Побачивши
що виходу нема, вона довірила своє життя Пречистій Діві Марії. Стала пити
цілебну воду з Фатіми, багато молилася на вервиці. Через деякий час Тереза
повністю одужала. Лікарі знову не могли ніяк пояснити таку миттєву переміну
історії хвороби.
Дійсне чудо
Цецилія Августа
Гоувейра, 22-літня дівчина з Торрес Новас, що вже 3 роки хворіла на туберкульоз
легень. Діагноз лікарів був безвідрадним, але хвора дівчина прагнула потрапити
у Фатіму. Незабаром дівчину перевезли до лікарні «Кова де Ірія», що у Фатімі. Для
неї ця поїздка була Хресною Дорогою, всі боялися що вона помре по дорозі туди.
Під час перебування там вона себе почала почувати ще гірше, особливо після
прийняття Святої Євхаристії.
По дорозі додому
машина кілька разів зупинялася, бо хворій було дуже погано. Декілька годин
пізніше їй стало краще, вона почала говорити і сміятися, попросила їжі. Вона
видужала усупереч усім несприятливим прогнозам лікарів.
Несподіване
видужання лікаря
Доктор Акарій да
Сільва Рібейро в журналі “Голос Фатіми” писав: “Я переконаний,що тільки
втручання Пречистої Діви Марії з Фатіми допомогло мені залишитися живим!”
Відбулося це - пише лікар – 9 березня 1926 року. На рівній дорозі поблизу
залізничної станції “Канас де Сангорім”, Португалія. Я їхав на великій
швидкості на мотоциклі. Раптом я втратив керування і мене викинуло з дороги.
Прийшовши до тями з численними переломами, я як лікар, знав що з внутрішньою
кровотечею я довго не протягну. Я почав благати Пречисту Діву Марію про
допомогу. Незабаром на місце трагедії прибула моя дружина, вона впала на коліна
і почала молитися. Мій стан був безнадійним на 90 %. Нарешті з численими
переломами і внутрішньою кровотечею мене перевезли до лікарні. Мене лічили мої
колеги доктор Гонкальвес та доктор Лопез. Відчуваючи майже смерть, я попросив
дружину привести мені священика. Згадую, що свою сповідь я почав словами: “Не
знаю, скільки мені ще залишилось жити...” Я, як лікар, був переконаний що до
ранку помру але я вижив. Зранку мені знову лікарі зробили перев’язку і не могли
зрозуміти як я не отримав інфекційного зараження крові і навіть температури. У
лікарні я цілу ніч пив Фатімську чудотворну воду і молився. На другий день мені
стало набагато краще. Через деякий час я повністю видужав і зараз майже не
згадую за цю прикру подію. Все що я роблю, це далі працюю в лікарні, лікую
хворих і дякую Пречистій Діві Марії за моє врятоване життя.
Несподіване
видужання
Хоакін Дуарте
д’Олівейра, член аристократичної родини з Ліссабону, майже вісім років був
паралізованим. Він зневірився у собі і чекав смерті. Найкращі лікарі Європи
були безсилі проти цієї хвороби століття. Одна тільки його дружина не втрачала
надії і вірила що він одужає. Побожна дружина принесла чоловікові Фатімської
води і журнал “Голос Фатіми”, саме той номер де доктор Акарій да Сільва Рібейро
описав свою ДТП на мотоциклі. Хворий Хоакін зацікавився, згодом почав читати
білше духовної літератури. Віра у бога до нього повернулася. Як говорять Отці
Церкви: “Скільки кроків ти зробиш назустріч Богу – рівно стільки кроків Бог
зробить назустріч до Тебе”.
Згодом Він почав
просити Пречисту Діву Марію й оздоровлення прийшло дуже швидко. Незабаром він
піднявся на ноги і повернувся до повноцінного життя. Вже через місяць він разом
з родиною поїхали до Фатіми щоб подякувати Пречистій Діві Марії за своє
оздоровлення. Про все це він написав у журналі “Голос Фатіми”.
Коли лікар Акарій
да Сільва Рібейро прочитав про це статтю в журналі “Голос Фатіми”, відразу
вирішив написати листа пану Хоакіну Дуарте. Про все це він потім розповідав
своїм пацієнтам.
Видужання дитини
13 жовтня 1928 року
під час паломництва в юрбі стояла мати з дитиною на руках. Дитина була сліпою і
глухонімою. Мати в своєму серці і зі сльозами на очах просила в Пречистої Діви
Марії чуда для її єдиної дитини. Зненацька дівчинка промовила слово “Мама”.
Схопила ручками медальйончик Пречистої Діви Марії, на шиї в матері і почала ним
гратися... Вперше у своєму житті! Радість матері важко описати, наповнена
щастям вона почала обнімати і цілувати свою дитину. Весь натовп звернув увагу на
це чудо. Всі хотіли доторкнутися до щойно зціленої дитини. Цей факт
задокументовано у архіві міста Фатіма.
Молитва до Ісуса Христа (ранкова молитва)
Мій найдорожчий
Спасителю! З глибин душі я дякую Тобі за те, що Ти дозволив мені щасливо
пережити цю ніч і пробудив мене для дальшого життя, щоб у ньому знову Тебе
величати та вірно Тобі служити. Я хочу так чинити до останньої хвилини мого
життя. Тож віддаю Тобі своє серце і цілого себе Тобі жертвую. А Ти, Вседобрий
Ісусе, своїми Ласками допоможи мені виконувати Твою Святу Волю. Кріпи мої
благородні наміри, освячуй мої думки, слова і діла. Нехай ціле моє життя буде
згідним зі Святим Твоїм Євангелієм. Нехай повік благословенним буде Святе Твоє
Ім’я.
Амінь
Блаженні
ви, юнаки та дівчата...
Блаженні
ви, юнаки та дівчата, якщо зумієте залишити місце для Бога у вашому житті.
Блаженні
ви, юнаки та дівчата, якщо зумієте бути уважними та чутливими до тих, хто
страждає.
Блаженні
ви, юнаки та дівчата, якщо зумієте бути покірними. ф
Блаженні
ви, юнаки та дівчата, якщо зумієте бути уважними до найбідніших.
Блаженні
ви, юнаки та дівчата, якщо зумієте прощати щоденно.
Блаженні
ви, юнаки та дівчата, якщо зумієте бути будівниками миру.
Блаженні
ви, юнаки та дівчата, якщо зумієте завжди добре виконувати ваші щоденні
обов’язки.
Блаженні
ви, юнаки та дівчата, якщо зумієте бути радісними і нести цю справжню радість
іншим.
Блаженні
ви, юнаки та дівчата, якщо зумієте зберігати чистоту ваших сердець і
зав’язувати прозорі та чисті стосунки щирої любові.
Блаженні
ви, юнаки та дівчата, якщо зумієте розуміти та шукати те, що є справжнім щастям
для вас.
Блаженні
ви, юнаки та дівчата, якщо навіть тоді, коли вас ображатимуть і глузуватимуть
із вас за те, що ви християни, зумієте вірити в любов Господа Бога.
Блаженні
ви, юнаки та дівчата, якщо дбатимете про
вашу душу.
Промова
Папи в лікарні св. Франциска в Ріо
Папа Франциск закликав до мужньої боротьби з
незаконним обігом наркотиків в Латинській Америці. Це зло, підкреслив Святіший
Отець, що пропагує насильство, біль і смерть, і тому, потрібні рішучі кроки з
боку всього суспільства для його знищення. Папа відвідав 24 липня ввечері в
Ріо-де-Жанейро клініку ім. св. Франциска Ассизького, яка спеціалізується на
лікуванні людей з залежностями, насамперед, наркоманів. Франциск рішуче засудив
тенденції в латиноамериканських країнах до легалізації деяких видів наркотиків.
Рішення проблеми наркоманії, вимагає співчуття, турботи і любові, - підкреслив
Папа, – замість цього часто в суспільстві переважає егоїзм.
Богу було угодно, щоб після Святині Богородиці
Апаресідськой я направив свої стопи до особливого святилища людського
страждання, яким є лікарня св. Франциска Ассизького. Всі знають про навернення
вашого святого покровителя: молодий Франциск залишив багатство і комфорт світу,
щоб стати бідним серед бідних, він зрозумів, що не речі і володіння ними і не
світські ідоли є істинним багатством і дають справжню радість, а слідування за
Христом і служіння іншим; але, напевно, менш відомим є саме той момент, коли це
стало реальним у його житті: коли він обійняв прокаженого. Цей страждаючий,
знехтуваний всіма брат став «посередником світла [...] для св. Франциска
Ассизького »(Енцикліка Lumen fidei, 57), тому що в кожному браті й сестрі, що
переживають труднощі, ми обіймаємо страждаюче тіло Христа. Сьогодні, в цьому
місці боротьби з хімічною залежністю, мені б хотілося обійняти кожного і кожну
з вас, - вас, які є тілом Христа, і просити, щоб Бог наповнив змістом і твердою
надією ваш шлях, а також мій.
Обійняти. Ми всі потребуємо того, щоб навчитися
обіймати тих, хто в потребі, як св. Франциск. Є багато ситуацій в Бразилії, у
світі, які потребують уваги, турботи, любові, як боротьба з хімічною
залежністю. Замість цього, найчастіше, в наших суспільствах переважає егоїзм.
Скільки "торговців смертю" слідують логіці влади і грошей за будь-яку
ціну! Виразка наркоторгівлі, яка сприяє насильству і сіє скорботу і смерть,
вимагає мужності всього суспільства. Зовсім не лібералізацією використання
наркотиків, як зараз обговорюється в багатьох частинах Латинської Америки,
можна буде скоротити поширення і вплив хімічної залежності. Необхідно вирішувати
проблеми, які лежать в основі їх вживання, виявляючи велику справедливість,
виховуючи молодь в цінностях, які творять спільне життя, підтримуючи тих, хто
знаходиться в труднощах і даючи надію на майбутнє. Ми всі повинні дивитися на
інших очима любові Христа, вчитися обіймати потребуючого, щоб висловити
близькість, прихильність, любов.
Але лише обійняти – недостатньо. Протягнемо руку
тому, хто в труднощах, тому, хто впав у темряву
залежності, можливо, сам не знаючи як, і скажемо йому: ти можеш встати,
ти можеш піднятися, це важко, але можливо, якщо ти цього захочеш. Дорогі друзі,
мені б хотілося сказати кожному з вас, але перш за все багатьом іншим, які не
мали мужності ступити на шлях, який ви йдете тут: ти є головною особою у твоєму
сходженні; це обов'язкова умова! Ти знайдеш простягнуту руку тих, хто хоче тобі
допомогти, але ніхто не може здійснити сходження замість тебе. Ви ніколи не
наодинці! З вами Церква й багато людей. Дивіться з довірою перед собою, перед
вами лежить довгий і важкий шлях, але дивіться вперед, там є «тверде майбутнє,
яке живе в іншій перспективі ніж та, яку пропонують ілюзорні пропозиції ідолів світу, але воно
дає новий порив і нові сили для повсякденного життя» ( Енцикліка Lumen fidei, 57).
Всім вам хочу повторити: не давайте красти у вас надію! Але мені б хотілося
також сказати: не будемо красти надію для інших, замість цього ми всі повинні
стати носіями надії!
І хотілося б
повторити всім Вам, тим, хто бореться з хімічною залежністю, і родичам, які
мають не завжди легке завдання: Церква не є далекою від ваших труднощів, вона
супроводжує вас з любов'ю. Господь поруч з вами, Він тримає
вас за руку. Дивіться на Нього у найважчі хвилини, і Він дасть вас розраду і
надію. І уповайте також на материнську любов Марії, Його Матері. Цього ранку, в
Святилищі Апаресіди, я довірив кожного з вас Її серцю. Там, де є хрест, який
треба нести, там завжди є Вона, Матір. Залишаю вас в Її руках і благословляю
всіх з любов'ю.
Свята
княгиня Ольга
На небосхилі святих Христової Церкви, наче зорі,
сяють різні святі українського народу. Поміж ними особливим світлом святости
ясніє княгиня Ольга, пам'ять якої відзначаємо 11 липня. "Повість временних
літ" величає Ольгу такими словами: "Вона предтеча християнської
землі, як рання зірниця перед сонцем і як зоря перед світанком... Вона перша
від Руси ввійшла в царство небесне, тому руські сини хвалять її як начальницю,
бо й по смерті вона молить Бога за Русь".
Свята Ольга це перша християнка на великокняжому
престолі Києва, перша просвітителька й учителька християнської віри в
Русі-Україні. Її хрещення створило широкий шлях до християнізації нашої
держави.
СВЯТА ОЛЬГА — НЕЗВИЧАЙНА ОСОБИСТІСТЬ
Свята Ольга належить до найсвітліших жіночих
постатей нашої княжої держави. Вона вирізнялася світлим характером, сильною
волею та надзвичайною мудрістю в управлінні нашою державою. Це жінка з великим
державницьким умом. Наш літопис називає її "наймудрішою серед усіх
людей".
Після смерти свого чоловіка, князя Ігоря († 945),
Ольга довгі роки сильною рукою правила великою державою від імени свого
малолітнього сина Святослава. "Нікому з володарів, — каже історик Наталія
Полонська-Василенко, — не присвятив наш літопис стільки уваги, як Ользі, що
протягом двох десятиріч виступає в авреолі мудрости й жіночого чару"
(Історія України, Τ. І, с. 101).
Велика мудрість святої Ольги виявилася і в тому, що
вона прийняла християнську віру і саме цим сильно піднесла авторитет свій і
своєї держави в очах Візантії та християнських володарів Західної Європи.
"Княгиня Ольга, — вважає історик Микола Чубатий, — стоїть дійсно на
перехресті релігійної та культурної історії Руси-України" (Історія
Християнства на Руси-Україні, Τ. І, с. 186).
Наша Церква у богослуженні празника величає Ольгу
такими похвалами: "Наче сонце, засяяла нам твоя преславна пам'ять, Ольго
богомудра, мати князів руських, Христова мізинице... Ти наша велич і похвала,
Ольго богомудра, бо тобою ми визволилися від ідольського обману... Сильна наче
львиця, одягнена силою Святого Духа... Чиста наставнице закону й учителько
Христової віри, прийми похвалу від недостойних рабів, і молися до Бога за нас,
що свято празнуємо твою пам'ять".
ХРЕЩЕННЯ СВЯТОЇ ОЛЬГИ
Були різні спонуки, щоб схилити святу Ольгу прийняти
християнську віру. Це передусім політичні, культурні й торговельні відносини
Руси з християнською Візантією та християнськими державами Заходу. Уже за часів
князя Олега († 912) були в Києві й на Русі варяги-християни, а за князя Ігоря
вони мали свою церкву святого Іллі в Києві. У цій церкві християни-дружинники,
підписуючи мирний договір з Візантією 944 року, присягали князеві Ігореві,
чоловіку Ольги. Ольга бачила також чесне і високо моральне життя християн у Києві.
Тож нічого дивного, що і в неї з'явилося бажання стати християнкою. Проф. М.
Чубатий про мотив Ольги прийняти Христову віру каже: "Немає сумніву, що її
вроджена інтелігенція обсервувати світ, окружаючий Русь, та її зносини з
християнами, яких у Києві було багато, особливо варяг, довели її поволі на шлях
до християнства" (Цит. твір, с. 174).
Дата хрещення Ольги до сьогодні не розв'язана. У
літописі сказано, що Ольга хрестилася в Царгороді 955 року. Грецькі джерела
широко описуючи її побут у Царгороді в 955-957 роках, нічого не згадують про її
хрещення. Таку важливу подію, як хрещення володарки Руси вони не могли б
оминути мовчанкою. Більшість істориків вважають, що Ольга охрестилася в Києві в
954-955 роках і вже як християнка була потім з великим почтом у Царгороді.
Християнська віра сильно вплинула на особисте життя
Ольги і її оточення. Тепер вона творить багато справ милосердя. У деяких
документах сказано, що ніби це вона збудувала в Києві церкву святої Софії і
дала гроші на будову церкви святої Тройці у Пскові. У 959 році вона посилала
послів до німецького короля Оттона І. Західні літописи стверджують, що княгиня
просила в нього єпископа і священиків.
Старання Ольги навернути і свого сина Святослава на
християнську віру не увінчалося успіхом. У Повісті временних літ читаємо:
"Ольга живучи зі своїм Святославом, навчала його потреби охреститись, і
він того не притримувався, ані не приймав до своїх ушей... Ольга часто
говорила: "Я, мій сину, Бога пізнала і радуюся, коли ж і ти пізнаєш, то
пічнеш радуватися". Він же не звертав уваги на те, кажучи: "Як я можу
новий закон прийняти один? А дружина моя почне з цього сміятися". Вона ж
говорила до нього: "Коли ти охрестишся, всі будуть робити те саме".
Він же не послухав матері, творячи звичаї поганські. Одначе Ольга таки любила
свого сина Святослава говорячи: "Нехай буде воля Божа. Коли Господь схоче
помилувати мій рід та руську землю, хай вложить їм у серце навернутися до Бога,
як і мені дарував Бог". І не кажучи, молилася за свого сина кожної ночі й
кожного дня, виховуючи сина до його мужеськости та росту". Хоча не вдалося
Ользі навернути сина, але все-таки її вплив на нього був великий. "Одне
Ольга осягнула, — завважує історик М. Чубатий, — а саме, що її син Святослав
був толерантний до християн і лояльний до неї, як до своєї матері. Крім
розходжень у вірі в инших справах до самої смерти був він добрим та відданим
сином. Ольга ж справу його навернення, як ми читали в Повісті, віддала вповні
на Божу волю" (Цит. твір, с. 182).
Немає сумніву, що Ольга, ставши християнкою, хотіла,
щоб і її народ прийняв Христову віру, однак, з огляду на тодішні політичні
обставини в державі, вона не наважилась приступити до загального хрещення своїх
підданих. Це зробив її внук святий Володимир Великий.
Про християнське життя Ольги свідчить її остання
воля, де вона просить, щоб її поховали за християнським звичаєм і на гробі не
справляли поганської тризни. Померла вона у глибокій старості 969 року, маючи
близько 75 років.
Святий Володимир Великий близько 1000 року переніс
тіло Ольги до новозбудованої Десятинної церкви за київського митрополита
Леонтія (992-1008). Монах Яків пише, що в труні було віконце, через яке можна
було побачити нетлінне тіло Ольги. Під час нападу монголів мощі Ольги сховали
під руїнами Десятинної церкви. Митрополит Петро Могила, відбудовуючи 1635 року
невелику церкву на місці Десятинної, віднайшов мощі святої Ольги, вони
зберігалися там до XVIII ст. За наказом московського Святішого Синоду їх
переховали, але місце нікому не відоме.
Свята
Бригіда – Покровителька Європи
«Подружжя-християни можуть разом пройти шлях
святості», – сказав Бенедикт XVI у своїй катехизі про св.Бригіду (Біргітту)
Шведську. «В цієї святої жінки сьогоднішній світ має чого повчитися!»
Бригіда
(1303-1373) народилася неподалік Уппсали, в побожній родині, близькій до
королівської сім’ї. Заміж її віддали в 14 років, за 18-річного Ульфа
Гунмарссона, якому Біргітта за 28 років подружнього життя народила восьмеро
дітей, серед них – Карін (Катерину), яка стала святою. Хоча Бригіда мала
об’явлення з раннього дитинства й мала бажання служити Богові, проте долю
заміжжя прийняла. Чоловік їй трапився добрий; у їхньому домі так само, як у
домі батьків Бригіди, було прийнято ходити в паломництва (особливо ж до улюбленого
Сантьяго-де-Компостела), розвивалося молитовне життя.
Бригіда вміла
добре провадити господарство – і, до речі, сама господарювала в чоловіковому
маєтку, що було незвично для того часу: не сиділа «як пані», поки хтось
провадитиме дім. Згодом її покликали до королівського двору, де вона певною
мірою також «провадила» господарство, та й за королівським подружжям наглядала,
бо Манфред ІІ був слабовольний, а Бланш – легковажна.
Видіння не
полишали св. Бригіду і в заміжній час; зокрема, вона знала, що її чоловік,
захворівши, не помре. Але пережита хвороба стала для них обох межею в
стосунках: обоє вирішили прийняти чернецтво. Ульфа прийняли цистерціанці в
Алвастрі, а Бригіда стала нарешті безпосередньо виконувати те, що отримувала у
видіннях.
Одкровення,
які вона отримувала, стосувалися найрізноманітніших сфер життя – від повеління
митися (так, у ті часи особиста гігієна становила серйозну проблему) до умов
миру поміж Англією та Францією. Вона також писала, з велінь Господніх, листи до
Папи Римського, подібно до св. Катерини Сієнської. Їх в історії Церкви було
тільки дві таких, хто зважувався звертатися д Пап із повчаннями та
розпорядженнями, як потрібно діяти… Королю від неї також діставалося. Бригіда
відмовилася підтримувати Магнуса ІІ в його хрестовому поході проти язичників
Латвії та Естонії, називаючи це розбійницьким походом.
А ще св.
Бригіда побудувала незвичний монастир, у якому мешкали і чоловіки, й жінки. Але
так, що вони одне одного навіть не бачили. Крім 60 черниць, там у «чоловічому»
відділенні жили 13 священиків (за числом апостолів плюс св. Павло), четверо
дияконів і восьмеро канторів. Чоловіки були підпорядковані жінкам в усіх
господарських справах, а жінки чоловікам – в усіх справах духовних. Її донька,
згадана св. Катерина Вадстенська, стала там першою настоятелькою. Бригіда
написала Устав, який, кажуть біографи, їй продиктував сам Спаситель. Усе
товариство разом було назване Орденом Пресвятого Спасителя, в народі їх звали
біргіттинцями. В наші часи залишилося тільки 12 біргіттинських монастирів.
Видіння св.
Бригіда були записані в окрему книгу, яка дістала назву «Одкровень» і була
знана по всій Європі. Чудеса та зцілення почалися ще в день похорону св.
Бригіди, яка померла в Римі після численних паломництв Італією та Святою
Землею. Її тіло перевезли у Вадстену, проголосили святою 1391 року, а потім у
раку з її мощами поклали також і мощі її святої дочки, Катерини. На жаль, коли
Швеція перейшла на протестантизм, загинуло багато храмів і реліквій, у тому
числі й ці.
1 жовтня 1999
року Йоан Павло ІІ листом motu proprio проголосив св.Біргітту Шведську
співпокровителькою Європи, разом зі св.Катериною Сієнською.
В іконографії
зображається в темно-вишневому габіті з червоним вельоном та короною, на короні
п’ять відзнак як символи п’яти ран Христових. Її атрибути: книга, перо,
геральдичний лев, капелюх паломника, серце і хрест.
Неділя
4-та по Зісланні Святого Духа проповідь.
Коли у сім’ї народжується дитина, то батьки спочатку
вчать немовля загальних речей: говорити перші слова, ходити, їсти тверді
страви, а вже пізніше привчають до більш складніших речей. Щось подібне
відбувається у житті Церкви у перші неділі після Зелених Свят.
Сьогодні переживаємо четверту неділю після Зіслання
Святого Духа. Сходження Святого Духа на апостолів Отці Церкви називають днем
народження Церкви, початком її самостійної діяльності. Тому у перші неділі
після Зелених Свят, у перші дні свого існування Церква роздумує про основні
свої завдання, про основи духовного життя її членів: святість, Євхаристію,
покликання, Царство Небесне.
Кожної неділі на Святій Літургії читається уривок
Євангелія і роздумуємо над якоюсь Божою правдою, темою духовного життя. У
четверту неділю після Зіслання Святого Духа Церква переходить від загальних до
окремих тем духовного життя, починаючи з питання віри – основи духовного життя.
Завданням Євангельських читань кожної неділі є допомогти нам збудувати наш духовний
дім – зв’язок з Богом. А що за будинок без фундаменту? Добрий будинок потребує
міцного, надійного фундаменту. Саме таким надійним фундаментом нашого духовного
дому є віра в Бога, віра в його любов, доброту і милосердя, справедливість.
Віра, це не тільки визнання існування Бога. Віра, це
перший крок людини до Бога, перший крок духовного життя, особистого з’єднання з
Богом, коли людина визнає існування Бога, старається Його пізнати і з Ним
з’єднатися. Крок віри проявляється пізніше у житті християнина дотриманням
Божих заповідей, в особистій молитві, практикуванні Святих Тайн, розважанні
Божого Слова. Правдива віра, яка шукає зустрічі з Богом, переростає у молитву,
у любов Бога, коли душа бачить Бога і любить Його в особі ближніх, як це вчинив
римський сотник щодо свого хворого слуги.
Щоб виявляти любов ближнім, як самому Богові, треба
вірити, що Бог є присутній в них і нагороджує за це взаємною любов’ю.
Четверта неділя після Зіслання Святого Духа
називається також неділею всіх святих українського народу. Українські святі, це
знак Божого благословення і опіки для нашого народу і держави, нашої землі. Це
Божі знаки віри і любові для нас. Вони - наші провідники до Бога, до неба, заступники
перед Богом у небі.
Українські святі різних часів, як Антоній і Теодосій
Печерські, мученики Борис і Гліб, святий Йосафат, Андрей Шептицький, мученики
20 століття, це духовні пастирі українського народу, котрі, подібно як сотник,
постійно дбали про добро нашого народу, постійно молили Бога за кращу і щасливу
долю рідної України, а навіть віддавали своє життя за єдність нашої церкви,
свободу і незалежність держави, за збереження серед народу правдивої віри і
взаємної любові.
Отож, практикуймо набожність до українських святих,
шануючи цим їх, як особливий Божий дар для нас. Просімо Господа за їх
посередництвом, щоб ми вистояли в нашому правдивому християнському житті аж до
смерті, любили щирим серцем нашу церкву і державу, так як вони.
Послання
Патріарха УГКЦ Святослава (Шевчука) з нагоди відзначення 1025-річчя Хрещення
Русі-України
Історія Русі-України вчить, що саме український
народ є новим Христовим людом, який зродився у хрещальних водах Дніпра. Як
Богоявленню на Йордані передувало Різдво Божого Сина і Його приховане життя в
Назареті, так і Богоявленню на Дніпрі передувала кількасотлітня історія
прищеплення християнства та його непомітного, але впевненого зростання на
українській землі. Таку думку висловив Блаженніший Святослав (Шевчук), Глава
УГКЦ, у Посланні до вірних УГКЦ та всіх людей доброї волі з нагоди відзначення
1025-річчя Хрещення Русі-України.
На переконання Глави Церкви, хрещення у водах
Дніпра, подібно до Ісусового Хрещення в Йордані, знаменувало новий етап
духовного зростання українського народу. Ця подія зумовила "великий
цивілізаційний поступ нашого народу, який увійшов у коло європейських
християнських народів". У своєму Посланні Предстоятель УГКЦ вдається і до
історичних витоків християнства на українських землях, наголошуючи, що
"Київ став центром нашої Церкви, як колись Єрусалим – центром Церкви апостолів".
Тож невипадково християнство на українських землях названо «київським».
"Тому наш народ і його держава є спадкоємцями християнської цивілізації
Київської Русі-України, що була свого часу однією з найбільш могутніх і
культурних країн Європи. Хрещення стало «весною нашого народу», сповнюючи
національний організм духом воскреслого Тіла Христового", - зазначає у
Посланні Блаженніший Святослав.
Перщоієрарх УГКЦ закликає усіх вірних відновити
хрещальні обіти, сенс, яких залишається незмінним – " скинути зі себе будь-які
узи рабства, ще від праотця Адама накладені на людський рід дияволом, і вдягти
хрещальний одяг Cвободи і Любові, який є сяючими шатами воскреслого
Христа". Тому Верховний Архиєпископ УГКЦ доручає кожному вірному і всім
парафіяльним спільнотам урочисто відновити хрещальні обіти в день Святого
Володимира (у неділю, 27 липня, після Божественної Літургії).
"Прикликаю на всіх, за молитвами святого
рівноапостольного князя Володимира та всіх святих і праведних української
землі, благословення всемогутнього Бога − Отця, і Сина і Святого Духа", -
цими словами завершує Глава УГКЦ Послання до вірних УГКЦ та всіх людей доброї
волі з нагоди відзначення 1025-річчя Хрещення Русі-України.
Освячення церковного дзвону.
Благословення і освячення вервиць дітям садочку «Барвінок» села Котиківки.
Притча про терпіння
Блаженні ті, що думають перед тим, як діяти, і моляться перед тим, як думати: вони уникнуть багатьох помилок!
Чудо святого Януарія знову повторилось у Неаполі
Біблія про любов
Коли сумно тобі - посміxнись!
Всіх святих українського народу
Папа Франциск: Вчімося бути милосердними – це дорога до святості
«Бог дуже милосердний з нами. Вчімося також і ми бути милосердними з іншими, особливо з тими, хто страждає», – такий заклик у середу, 17 липня 2013 р.,Папа Франциск розповсюдив через свій аккаунт в соціальній мережі «Твіттер».
Попереднього дня Святіший Отець вказував на дорогу до святості: «У християнському житті, – написав він, – найсуттєвішими є молитва, смирення та милосердна любов до усіх: це і є дорога до святості».
Папа обирає просте авто
Папа Франциск
ще раз підтвердив свою любов до скромності та простоти: в неділю 14 липня він
приїхав у свій літній будинок в Кастель-Гандольфо в звичайному седані замість
розкішного дорогого авта.
Машина, в якій він був — “Форд фокус” — вважається доволі простою і доступною для середнього класу Італії. Нещодавно Папа висловився, що він засмучений бачити священників в дорогих машинах.
Мертва новонароджена дівчинка ожила у каплиці
Молитва до Матері Божої в усіх потребах
Тільки Бог дає віру; але ти - дай свідчення.
Франциск в "Твіттері" про справжню святість
Таємниця матері
Здатність промовляти - великий дар. Щоб людина не говорила надто багато дурних слів Богові, Він дав їй десять пальців, щоб пам'ятала Його мудрі ради:
Блаженніший Святослав закликав людей ділитися своєю вірою
Рим
Благословення і освячення вервиць дітям садочку «Барвінок» села Котиківки.
Жив-був юнак з
поганим характером. Батько дав йому повний мішок цвяхів і сказав забивати один
цвях у ворота саду кожен раз, коли той втратить терпіння, або посвариться з
кимось.
Першого дня він
забив 37 цвяхів у ворота саду. Наступного дня навчився контролювати кількість
забитих цвяхів, зменшуючи її з дня в день. Зрозумів, що простіше контролювати
себе, ніж забивати цвяхи. Нарешті, наступив той день, коли юнак не забив ні
одного цвяха у ворота саду.
Прийшов він до
батька і сказав йому цю новину. Тоді батько сказав юнаку, виймати один цвях з
воріт, кожен раз, коли він не втратить терпіння. Настав той день, коли юнак
зміг сказати батькові, що витягнув всі цвяхи.
Батько підвів сина
до садових воріт, і сказав:
«Сину, ти чудово
себе вів, але подивись, скільки дірок залишилось у воротах». Ніколи вони вже не
будуть такими як раніше. Коли ти з кимось сваришся, і говориш йому неприємні
речі, то залишаєш йому рани як у тих воротах. Можеш встромити в людину ніж, і
потім витягнути його, але завжди залишиться рана. І буде неважливо, скільки
разів ти попросиш пробачення. Рана залишиться. Рана, нанесена словами,
спричиняє таку ж біль, як і фізична.
Блаженні ті, що думають перед тим, як діяти, і моляться перед тим, як думати: вони уникнуть багатьох помилок!
фото - ампула з «кров’ю
св.Януарія»
Згідно історичних
даних Януарій близько 300 р. був єпископом Беневенто або Неаполя. Його
єпископство припало на період жорстокого переслідування християн за імператора
Діоклетіана. Януарій самовіддано відвідував у темницях своїх одновірців і
підтримував їх духовно. Розгніваний його сміливістю намісник імператора засудив
єпископа на смерть. Спочатку Януарія живцем кинули в палаючу піч, але вогонь не
пошкодив йому. Тоді його віддали на розтерзання левам, але леви лагідно лягли
біля його ніг. Нарешті Януарію і семи його соратникам 19 вересня 305 р.
відрубали голови.
Реліквії святого
Януарія зберігаються у неаполітанській катедрі, куди прибуває велика кількість
паломників. Щорічно відбувається так зване «чудо крові святого Януарія»: в
головні свята на його вшанування - 19 вересня і в суботу перед першою неділею
травня - його кров, що зберігається у двох скляних ампулках, стає рідкою, якщо
ампулки підносять до голови святого. Незважаючи на численні досліди і
експертизи, до сьогоднішнього дня це чудо залишається незрозумілим. Святий
Януарій є покровителем Неаполя і охороняє від виверження вулканів, які часто
трапляються у цій місцевості.
Біблія про любов
1 Якби я говорив
мовами людськими й ангельськими, але не мав любови, я був би немов мідь бреняча
або кимвал звучний. 2 Якби я мав дар пророцтва і відав усі тайни й усе знання,
і якби я мав усю віру, щоб і гори переставляти, але не мав любови, я був би - ніщо.
3 І якби я роздав бідним усе, що маю, та якби віддав моє тіло на спалення, але не
мав любови, то я не мав би жодної користі. 4 Любов - довготерпелива, любов -
лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, 5 не бешкетує,
не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; 6 не тішиться, коли
хтось чинить кривду, радіє правдою; 7 все зносить, в усе вірить, усього
надіється, все перетерпить. 8 Любов ніколи не переминає… 13 Тепер же
зостаються: віра, надія, любов - цих троє; але найбільша з них - любов.
Коли сумно тобі - посміxнись!
Коли біль на душі -
поділись!
Коли радість
навколо - радій!
Коли друг зажуривсь
- пожалій!
Коли серце коxає -
неxай!
Коли щастя немає -
бажай!
Коли любиш когось -
не мовчи!
Коли важко тобі -
закричи!
Коли жити не хочеш
- терпи!
Коли крила
розкрились - лети!
Коли ворог образив
- пробач!
Коли горе спіткало
- поплач!
Коли щастя зумієш
знайти,
ПОСТАРАЙСЯ ЙОГО
ЗБЕРЕГТИ..
Всіх святих українського народу
Рішенням Синоду єпископів УГКЦ у четверту неділю
після Зіслання Святого Духа відзначається празник Всіх Святих Українського
Народу, яких є дуже багато, але ми не знаємо їхніх імен. Цього дня ми
вшановуємо також пам'ять 13 пратулинських мучеників та 27 новомучеників,
проголошених блаженними Папою Іваном Павлом II.
Святі нашого народу - це святі рівноапостольні
великі князі і просвітителі української землі Володимир та Ольга, стовпи віри й
славетні воїни Христові, засновники українського монашества преподобні Антоній
і Теодосій, світочі смирення, побожності, миру, справедливості та непротивлення
злу страдники Борис і Гліб, подвижник церковного єднання священномученик
Йосафат, преподобна Йосафата (Гордашевська), блаженні пратулинські мученики
Данило, Лука, Вартоломей, Онуфрій, Пилип, Костянтин, Микита, Ігнатій, Вікентій,
Іван, Константин, Максим, Михаїл та їх брати у звитязі мучеництва пізніших
часів Миколай, Григорій, Йосафат, Іван, Григорій, Василій, Микита, Симон,
Теодор, Павло, Петро, Климентій, Леонід, Микола, Омелян, Зенон, Іван, Северіян,
Яким, Віталій, Андрій, Микола, Роман, Олексій, Лаврентій, Олімпій, Тарсикій,
Володимир, а також інші численні преподобні, ісповідники, святителі, мученики,
священномученики українського народу, які під час свого життя прославили Бога
на рідній землі. Після їхньої смерті Господь прославив їх численними чудами.
Наш народ вшановує їх як заступників на небі.
Засудження
15 річна дівчинка тримає в руках однорічну дитину і
люди називають її блудницею, але ніхто навіть не здогадується, що вона була
зґвалтована в 13. Люди роблять посміховисько з товстої особи, не знаючи про те,
що у неї серйозні проблеми зі здоров'ям, що й робить її такою. Побачивши на
вулиці чоловіка зі шрамами на обличчі, люди називають його виродком, не
підозрюючи того, що він отримав їх через серйозне пошкодження обличчя, служачи
своїй Батьківщині і рятуючи життя мільйонів людей. Припиніть засуджувати і думайте,
перш ніж говорити про інших.
Святий Юда Тадей врятував мого батька
Слава Ісусу Христу!
На сторінках CREDO люди часто висловлюють подяку святому Юді Тадею. Бог дійсно
винагородив цього святого за довголітнє забуття, тому й не дивно, що скільки
чудес і благодатей вимолює святий Тадей для нас. Про одне з таких чудес хочу
розповісти і я.
Насамперед розкажу передісторію до події, яка
трапилась минулої осені. Мої батьки прекрасно жили у шлюбі більше 30 років, все
було б чудово, якби не одне але: батько любив випити оковитої. Спочатку це
траплялося лише на великі свята,потім – щотижня, а відтак і щодня. Наша сім’я
дуже переживала за це, ми і просили його більше не пити, і сварилися з ним,
проте нічого не допомагало. Навіть слабке здоров’я не заважало батькові
щовечора приходити додому в дуже нетверезому стані. Особливо шкода було маму, адже вдома був
неспокій, їй було соромно за поведінку тата. Я розуміла, що просто розмовами з
батьком тут не допоможеш і почала щиро молитися за нього.
Осінь 2012року. В телефоні чую стривожений
голос мами. Швидка забрала тата у критичному стані, батько задихається,
хрипить. Лікарі не можуть виявити причину. Після анамнезу підозрюють алкогольне
отруєння, хоча батько стверджує, що вже декілька днів не пив. Стан погіршується
щогодини. Органи відказують, тиск підтримується штучно, тато марить, нікого не
впізнає… Лікарі не дають жодної надії на одужання, готують нас до найгіршого.
Але ми почали молитись до Юди-Тадея, мама щодня ходила до каплички святого з
проханням про одужання тата, молилися Дев’ятницю. І одного дня лікуючий лікар
батька вийшов до нас усміхаючись, він сказав, що це чудо, але татові стає
краще. Ще через декілька днів тато прийшов до тями і практично одужав. Як
виявилось потім, це було дуже важке запалення легень. Але я впевнена, що Бог
вислухав наші молитви і за посередництвом св.Тадея чином врятував батька від
зеленого змія. Адже після цієї події тато більше не випиває.
З того часу мама щодня, незважаючи на погоду,
йде до каплички дякувати Св. Тадею за отримані ласки.
У цей самий час і в цій самій лікарні сталось
ще одне чудо завдяки молитвам до св. Тадея. Разом з батьком в реанімаційній
палаті лежав пацієнт в комі, який впав з
даху будинку при ремонтних роботах. Стан хворого був критичний. Але мама дала
книжечку з молитвами до Святого Тадея родичам чоловіка. Вони були дуже вдячні,
щиро молились. І через місяць цей пацієнт вже потроху вставав з ліжка, починав
говорити. Це дійсно ще одне велике чудо, яке сталось завдяки молитвам до цього
великого Святого.
Слава Тобі Господи за твоїх посередників, які
так щедро дарують нам благодаті, прославляючи Твоє Святе Ім’я!
Молитва до Юди Тадея у важких обставинах життя
Святий Тадею! Ти мав щастя належати до сім'ї
Христа Спасителя, преславний апостоле й мученику. Ти яснієш великими чеснотами,
вірний заступнику тих, що тебе прославляють і до тебе з довір'ям припадають! Ти
опікун і заступник наш у найтрудніших обставинах. Тому стаю перед тобою і
благаю з глибини мого серця:
Прийди на поміч мені своїм могутнім
заступництвом, бо ти маєш від Бога ласку приходити зі скорою поміччю тим, хто
втратив уже всяку надію на порятунок. Глянь на мене ласкаво! Моє життя - життя
хрестів, а дні мого життя - море терпінь. Дороги життя мого вкриті тернями і
кожна хвилина його - свідок сліз і зітхань. А на збільшення мого нещастя чорні
думки вкрадаються до мого серця. Неспокій, малодушність, брак довір'я, навіть
розпука тиснуться до серця. Провидіння закрите перед очима моїми, і віра
хитається в серці моїм. такі думки впроваджують мене у чорні хмари смутку. Не
залиши мене в такому тяжкому стані, а прийди з поміччю мені!
Прошу тебе покірно: глянь милосердно на мене і
не погорди моїм проханням. Хай довір'я моє не буде зраджене! Тебе обдарував Бог
ласкою приходити на поміч тим, хто потрапив у безнадійне становище. Тому і я,
що теж опинився у скруті, прошу тебе про заступництво перед Христовим
Спасителем. Усе життя моє складати буду тобі мою подяку і прославлятиму ім'я
твоє та шануватиму тебе як мого особливого опікуна.
Дякувати буду Богові за ласки, одержані через
твоє посередництво, і щосили моєї ширити буду славу імені твоєму.
Амінь.
Папа Франциск: Вчімося бути милосердними – це дорога до святості
«Бог дуже милосердний з нами. Вчімося також і ми бути милосердними з іншими, особливо з тими, хто страждає», – такий заклик у середу, 17 липня 2013 р.,Папа Франциск розповсюдив через свій аккаунт в соціальній мережі «Твіттер».
Попереднього дня Святіший Отець вказував на дорогу до святості: «У християнському житті, – написав він, – найсуттєвішими є молитва, смирення та милосердна любов до усіх: це і є дорога до святості».
Папа обирає просте авто
Машина, в якій він був — “Форд фокус” — вважається доволі простою і доступною для середнього класу Італії. Нещодавно Папа висловився, що він засмучений бачити священників в дорогих машинах.
Блаженні
новомученики та ісповідники УГКЦ
Слуга Божий єпископ
Григорій Хомишин народився 25 березня 1867 р. у с. Гадинківці на
Тернопільщині. Після закінчення Духовної семінарії прийняв св. Тайну Священства.
Продовжував студіювати богословські науки у Відні (1894-1899). У 1902 р. митр.
А. Шептицький призначив о. Григорія ректором Духовної семінарії у Львові.
Інтронізація о.Григорія на Станіславівського Єпископа відбулася в 1904 р. в
соборі св. Юра. У 1939 р. уперше арештований НКВД. Удруге його арештовали в
квітні 1945 р. і вивезли до Києва. Помер 17 січня 1947 р. у в'язниці НКВД м.
Києва.
Слуга Божий єпископ
Йосафат Коциловський народився 3 березня 1876 р. у лемківському с.
Пакошівка. Теологічні студії закінчив у 1907 р. у Римі і згодом, 9 жовтня,
прийняв св. Тайну Священства. Незабаром призначений віце-ректором і професором
богослов'я Духовної семінарії в Станіславові. 2 жовтня 1911 р. вступає на
новіціят ЧСВВ. Його Архиєрейські свячення відбулися 23 вересня 1917 р. в
Перемишлі. У вересні 1945 р. був ув'язнений польською владою. Помер 17
листопада 1947 р. у київській в'язниці.
Слуга Божий єпископ
Миколай Чарнецький народився 14 грудня 1884 р. у с. Семаківці,
Городенського повіту. Після закінчення Духовної семінарії був висвячений на
священика 2 жовтня 1909 р. Захистив докторат з догматики у Римі і був
духівником та професором Духовної семінарії в Станіславові. У 1919 р. вступив
на новіціят оо. Редемптористів у Збоїськах біля Львова. У 1926 р. Папа Пій XI
назначив його Апостольським візитатором для українців Волині і Полісся.
Архиєрейські свячення відбулися 2 лютого 1931 р. в Римі. У період першої
більшовицької окупації митр. Андрей Шептицький призначив єпископа Чарнецького
Апостольським Екзархом Волині та Підляшшя. 11 квітня 1945 р. був арештований
НКВД і засуджений на 6 років каторги в Сибіру. Помер 2 квітня 1959 р. у Львові.
Слуга Божий отець
Климентій Шептицький, молодший брат Слуги Божого митрополита А.
Шептицького, народився 17 листопада 1869 р. у с. Прилбичах Яворівського повіту
на Львівщині. Вступив до монастиря св. Теодора Студита в старшому віці (у 1911
р.), відмовившись від успішної світської кар'єри. Богословські студії здобував
в Інсбруці. 28 серпня 1915 р. прийняв св. Тайну Священства. Був довголітнім
ігуменом Унівської Лаври, а з 1944 р. став її архимандритом. Під час другої
світової війни давав притулок переслідуваним і знищуваним нацистами євреям. 5
червня 1947 р. його арештовало НКВД та засудило до восьми років каторги. Помер
1 травня 1951 р. у Володимирській тюрмі.
Слуга Божий отець
Іван Зятик народився 26 грудня 1899 р. у с. Одрехова Сяноцького повіту
(тепер - територія Польщі). Після закінчення богословських студій у 1923 р. був
висвячений на священика. У 1935 р. вступає до Чину Найсвятійшого Ізбавителя
(оо. Редемптористів). Під час німецької окупації призначений ігуменом монастиря
в Тернополі. 5 січня 1950 р. арештований. Спочатку відбував покарання в
Золочівській тюрмі, опісля вивезений в Озерлаґ Іркурської обл. У Велику
П'ятницю 1952 р. його сильно катували. Помер 17 травня 1952 р.
Слуга Божий отець
Леонід Фьодоров народився 4 листопада 1879 р. у Петербурзі у православній
родині. У 1902 р. залишив православну Духовну Академію і поїхав до Риму, де
прийняв католицьку віру. Студіював в Ананії, Римі, Фрайбурзі. 25 березня 1911
р. прийняв св. Тайну Священства в східному обряді в Боснії. Там же в 1913 р.
приймає постриження в монастирі студитів. Згодом повернувся до Петербурґу, де
був арештований і висланий у Сибір. У 1917 р., у зв'язку з амністією, його
звільнили від ув'язнення і призначили Головою Російської Католицької Церкви
східного обряду з титулом Екзарха. У 1923 р. вдруге заарештовали, засудили на
10 літ і вивезли на Соловки, а опісля у Вятку. Помер 7 березня 1935 року. У
1937 р. розпочато беатифікаційний процес за старанням Сл.Б. митр.
А.Шептицького.
Слуга Божий отець
Яким Сеньківський народився 2 травня 1896 р. у с. Гаї Великі на
Тернопільщині. Після завершення богословських студій у Львові був рукоположений
на священика 4 грудня 1921 р. Здобув ступінь доктора богослов'я в Інсбруці. Із
1923 р. проходить новіціят ЧСВВ у Крехові. Після складення перших обітів
переведений до с. Краснопуща на Тернопільщині, згодом с. Лаврів на
Старосамбірщині. 3 1931 р. до 1938 р. посідає різні пости в монастирі св.
Онуфрія у Львові. А згодом у 1939 р. був призначений протоіґуменом монастиря в
м. Дрогобичі. 26 червня 1941 р. його арештовали більшовики, а 29 червня, за
переказами, зварений у казані в Дрогобицькій тюрмі.
Слуга Божий отець
Віталій Байрак народився 24 лютого 1907 р. у с. Швайківці на Тернопільщині.
4 вересня 1924 р. вступив до монастиря оо. Василіян. Рукоположений на священика
13 серпня 1933 року. Із 1941 р. - іґумен Дрогобицького монастиря. 17 вересня
1945 р. НКДБ арештувало отця, а 13 листопада його засуджено на 8 років
позбавлення волі у ВТТ із конфіскацією майна. Помер перед Пасхою 1946 року
після сильного побиття у Дрогобицькій тюрмі.
Слуга Божий єпископ
Василь Величковський народився 1 червня 1903 р. у Станіславові. У 1920 р.
вступив до Духовної семінарії у Львові. У 1925 році зложив перші монаші обіти в
с. Голоско біля Львова в ЧНІ, прийняв св. Тайну Священства. Єромонах Василь -
учитель і місіонар на Волині. У 1942 р. став іґуменом монастиря в Тернополі, де
в 1945 р. його було заарештовано та відправлено до Києва. Смертний вирок
замінено 10 роками примусової праці. У 1955 р. повернувся до Львова.
Архиєрейські свячення прийняв у 1963 р. У 1969 р. повторно ув'язнений на три
роки. Помер 30 червня 1973 р. у Вінніпеґу (Канада).
Слуга Божий отець
Андрій Іщак народився 23 вересня 1887 р. у Миколаєві на Львівщині.
Богословські студії закінчував в університетах Львова та Інсбрука. У 1914 р.
здобув ступінь доктора богослов'я в Інсбруцькому унівеситеті і був рукоположений.
Від 1928 р. викладав у Львівській Богословській Академії. Свої професорські
обов'язки поєднував із душпастирською працею у с. Сихові біля Львова, де його і
застала смерть. Загинув від рук відступаючих більшовицьких військових частин 26
червня 1941 року.
Слуга Божий єпископ
Григорій Лакота народився 31 січня 1883 р. у с. Голодівка на Львівщині.
Богослов'я студіював у Львові. В 1908 р. був висвячений на священика у
Перемишлі. У Відні 1911р. здобуває ступінь доктора богослов'я. Із 1913 р. -
професор Перемиської Духовної Семінарії, а трохи згодом стає її ректором. 16
травня 1926 р. приймає Архиєрейські свячення і призначений єпископом-помічником
в Перемишлі. 9 червня 1946 р. заарештований та засуджений на 10 років
ув'язнення і вивезений до Воркути. Помер 12 листопада 1950 р. у с. Абезь біля
Воркути.
Слуга Божий отець
Микола Конрад народився 16 травня 1876 р. у с. Струсові на Тернопільщині.
Філософські і богословські студії закінчив у Римі, захистивши докторську
дисертацію. У 1899 р. рукоположений на священика. Учителював у Бережанській і
Теребовлянській гімназіях. У 1930 р. митр. А. Шептицький запросив отця-доктора
викладати у Львівській Богословській Академії, а згодом призначив його парохом
у с. Страдч біля Яворова, де його і спіткала смерть. Загинув трагічно від рук
більшовиків 26 червня 1941 року.
Слуга Божий отець
Петро Вергун народився 18 листопада 1890 р. у м. Городку на Львівщині.
Здобув докторат з філософії, 30 жовтня 1927 р. у катедрі св. Юра з рук митр.
Шептицького отримав священичі свячення та призначення душпастирем для
українців-католиків з осідком у Берліні; згодом стає Апостольським Візитатором
у Німеччині. У червні 1945 р. арештований і вивезений до Сибіру. Помер 7 лютого
1957 р. у с. Ангарськ Красноярського краю.
Слуга Божий отець
Зиновій Ковалик народився 18 серпня 1903 р. у с. Івачеві під Тернополем.
Вступив до Згромадження оо. Редемптористів, де 28 серпня 1926 р. склав монаші
обіти. Філософські та богословські студії здобув у Бельгії. Після повернення 4
вересня 1932 р. рукоположений на священика. Працював на Волині. Арештовано його
у церкві 20 грудня 1940 р. під час пропові на честь Непорочного Зачаття Божої
Матері. У червні 1941 р. був розп'ятий на стіні тюремного коридору по вул.
Замарстинівській (Бриґідках).
Слуга Божий єпископ
Микита Будка народився 7 червня 1877 р. у с. Добромірка Збаразького повіту.
У 1905 р., після закінчення теологічних студій у Відні та Інсбруці, отримав
священичі свячення з рук митр. А.Шептицького. Єпископська хіротонія відбулася у
Львові 14 жовтня 1912 р. Того ж року Апостольська Столиця призначила його
єпископом для українців-католиків в Канаді. У 1928 р. стає Генеральним Вікарієм
Митрополичої Капітули. 11 квітня 1945 року ув'язнений більшовицькою владою на 8
років. Помер 1 жовтня 1949 р. у таборі Караганди.
Слугиня Божа сестра
Лаврентія Гарасимів народилася 30 вересня 1911 р. у с. Рудники
Миколаївського р-ну Львівської обл. У 1931 р. вступила до Сестер Згромадження
Св. Йосифа, а у 1933 р. зложила свої перші обіти. У 1950 р. була арештована
органами МГБ і вивезена до м. Борислава. Згодом її перевезли до м. Томська.
Здоров'я сестри вже було дуже підірване. 30 червня 1950 р. дістала призначення
в с. Харськ Томської обл. Жила в одній кімнаті (перегородженій) із
паралізованим господарем, бо ніхто не хотів брати на квартиру хвору на
туберкульоз. Багато молилася і виконувала ручну роботу. Терпеливо зносила
нелюдські умови життя. Померла 28 серпня 1952 р. у с. Харському Томської
області.
Слугиня Божа сестра
Олімпія Біда народилася у 1903 р. у с. Цеблів Сокальського р-ну Львівської
обл. У ранньому віці вступила до монастиря Сестер Згромадження Св. Йосифа. У
1938 р. була переведена до м. Хирова, де стає Настоятелькою дому. У 1950 р.
була арештована органами МГБ і вивезена до м. Борислава. Згодом її перевезли до
м. Томська, а тоді до с. Харська. Терпеливо зносила нелюдські умови життя.
Померла 23 січня 1952 р. у с. Харському Томської області.
Слугиня Божа сестра
Тарсикія Мацьків народилася 23 березня 1919 р. у м. Ходорів Львівської обл.
У травні 1938 р. вступає до Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви
Марії. Після складення перших обітів 5 листопада 1940 р. працювала в монастирі.
Ще перед наступом більшовиків сестра склала обіти на руки свого духовного
провідника о. Володимира Ковалика (ЧСВВ), що жертвує своє життя за навернення
Росії, а також за Католицьку Церкву. 18 липня 1944 р. більшовики мали намір
знищити монастир. Зранку, о 8 годині, радянський автоматник без попередження
застрілив на фірті сестру, котра на голос дзвінка відчиняла браму.
Слуга Божий отець
Микола Цегельський народився 17 грудня 1896 р. у с. Струсові на
Тернопільщині. У 1923 р. закінчив теологічний факультет Львівського
університету. 5 квітня 1925 р. митр. Андрей Шептицький рукоположив його на
священика. Був ревним душпастирем, дбав про духовність, освіту та добробут
своїх парафіян. Був парохом с. Сорока Грималівського деканату, де побудував
церкву. Після війни почалися масові репресії. Отець до дна випив чашу
залякувань, погроз і побоїв. 28 жовтня 1946 р. був заарештований, а 27 січня 1947
р. Військовий трибунал МВД Тернопільської обл. засудив отця на 10 років
ув'язнення. Згодом був вивезений у Мордовські табори, залишивши дружину, двох
синів і двох дочок. Жив у жахливих умовах, у таборі суворого режиму с. Явас
(станція Потьма). Мучився від сильних болів нутрощів. Помер 25 травня 1951 р.,
похований на цвинтарі ст. Потьма.
Слуга Божий єпископ
Іван Слезюк народився 14 січня 1896 р. у с. Живачів на Станіславівщині.
Після закінчення Духовної Семінарії у 1923 р. був рукоположений на священика. У
квітні 1945 р. з рук Владики Григорія Хомишина отримав єпископські повноваження
на випадок арешту останнього. Був арештований 2 червня 1945 р., а 12 червня
І946 р. Військовий трибунал МВС Станіславівської обл. засудив його на 10 років
позбавлення волі і переїзд у Воркутинські табори, куди дістався на початку 1950
р. Звільнившись із ув'язнення 15 листопада 1954 р., повернувся до
Івано-Франківська. У 1962 р. вдруге був заарештований на 5 років позбавлення
волі в таборах суворого режиму. Після звільнення 30 листопада 1968 р. КГБ часто
викликало його на чергову "бесіду". Останній виклик був за два тижні
до смерті. Повернувшись звідти, зліг та більше не підвівся. Помер 2 грудня 1973
р. в Івано-Франківську.
Слуга Божий отець
Роман Лиско народився 14 серпня 1914 р. у м. Городку Львівської обл.
Студіював теологію у Львівській Богословській Академії. Разом із дружиною охоче
навчав молодь. Був рукоположений мирт. А. Шептицьким 28 серпня 1941 р. 9
вересня 1949 р. був заарештований НКВД і поміщений у тюрмі на вул. Лонцького у
Львові. Поширювались чутки, що молодий отець Роман збожеволів від тортур і
співав у тюрмі на повен голос псалми. Також переказували, що його живцем
замурували в стіні. Помер 14 жовтня 1949 року.
Слуга Божий отець
Олексій Зарицький народився у 1912 р. у с. Більче на Львівщині. У 1931 р.
він вступив до Духовної семінарії Львівскої Архиєпархії УГКЦ. Св. Тайну
Священства прийняв із рук митр. А. Шептицкого в 1936 р. У 1948 р. був
заарештований, засуджений на 10 років і вивезений до м. Караганди. Після свого
звільнення й реабілітації у 1957 р., розгорнув широку місіонерську діяльність
серед католиків на засіданні різних національностей візантійського та
латинського обрядів, за те й був іменований митр. Йосифом Сліпим. На той час
був також в'язнем сибірських таборів, Апостольским Адміністратором Казахстану і
Сибіру, жорстоко переслідуваний, а через 4 роки вдруге заарештований
радянськими органами й ув'язнений на 3 роки. Але терміну свого ув'язнення не
відбув - помер 30 жовтня 1963 р. у таборі Долинка поблизу Караганди. Похований
там же, але стараннями общини місцевих католиків, а також родичів та його
колишніх прихожан на Західній Україні, двічі перезахоронений. Тепер спочиває на
кладовищі у с. Рясна Руська Львівскої області.
Слуга Божий єпископ
Симеон Лукач народився 7 липня 1893 р. у с. Старуня Солотвинського району
Станіславівської обл. Походив із простих селян. У 1913 р. вступив до семінарії,
але перервав своє навчання на два роки через Першу світову війну. Закінчив свої
студії в 1919 р. Того ж року єпископ Георгій Хомишин висвятив його на
священника. У грудні 1920 р. призначений викладачем морального богослов'я
Духовної семінарії в Станіславові і там працював до квітня 1945 р. Є відомості,
що того ж року його таємно (через переслідування) висвятив на єпископа Владика
Григорій Хомишин. 26 жовтня 1949 р. був заарештований органами МГБ і засланий
на 10 років до Сибіру. Від ув'язнення звільнений 11 лютого 1955 р. Був
священником у підпіллі, організовував нелегальні богослужіння. У липні 1962 р.
заарештований вдруге. Його судили разом із іншим підпільним єпископом Іваном
Слезюком. У в'язниці важко захворів на туберкульоз легень, що спричинило його
страждання й смерть. Помер єпископ Симеон Лукач 22 серпня 1964 р.
Слуга Божий отець
Северіян Бараник народився 18 липня 1889 р. 24 вересня 1904 р. вступив до
Чину Святого Василія Великого в Крехові і 16 травня 1907 р. склав свої перші
чернечі обіти, а 21 вересня 1910 р. - схиму (вічні обіти). Св. Тайну Священства
прийняв 14 лютого 1915 р. У 1932 р. його призначили ігуменом монастиря оо.
Василіян та парохом церкви Святої Трійці в м. Дрогобичі. 26 червня 1941 р.
заарештований НКВД і ув'язнений до Дрогобицької тюрми. Із того часу ніхто живим
не бачив. Після відступу більшовиків люди бачили спотворене тортурами тіло на
території в'язниці.
Слуга Божий Володимир
Прийма народився 17 липня 1906 р. у с. Страдч на Яворівщині. Після
закінчення дяківської бурси служив дяком і регентом в церкві с. Страдч. 26
червня 1941 року по-звірячому закатований енкаведистами разом з о. Миколою
Конрадом в лісі, недалеко від села, як поверталися від хворої жінки, котра
потребувала сповіді.
Слуга Божий отець
Еміліян Ковч народився 20 серпня 1884 р. на Косівщині. У 1911 році після
закінчення Римської Колегії Сергія і Вакха прийняв священичі свячення. Навесні
1943 року заарештований ґестапо за надання допомоги переслідуваним і знищуваним
євреям. 25 березня 1944 року був спалений у печах табору смерті Майданек. 9
вересня 1999 р. Єврейська рада України присвоїла йому звання "Праведник
України".
Слуга Божий єпископ
Теодор Ромжа народився 14 квітня 1911 р. в багатодітній сім'ї залізничного
службовця в с. Великий Бичків на Закарпатті. Після 4-х класової народної школи
в рідному селі продовжив навчання у Хустській Державній Реальній гімназії, яку
закінчив у 1930 р. з відмінним атестатом. Того ж року з благословення
владики-ординарія Мукачівської єпархії ГКЦ Павла Гебея був скерований у Рим в
Колегію Германікум-Гунгарікум. Не закінчивши там курсу навчання, він
переводиться восени 1934 р. у Папську Російську Колегію (Русікум). У 1935 р.
приймає дияконські свячення, у 1936 р. - священичі. Разом з тим продовжує
навчання і в 1937 р. здає леценціат з богослов'я у Папському Григоріанському
університеті. В цьому ж році повертається на батьківщину для проходження
обов'язкового однорічного курсу військової підготовки у Празькому офіцерському
училищі. З березня по вересень 1938 р. - адміністратор гірських сіл Березова і
Нижній Бистрий Хустського району, далі - кілька місяців служба в чеській армії
по загальній мобілізації і повернення до душпастирства в попередні парафії. З
вересня 1939 по 1944р. - професор філософії та спіритуал (духівник)
Ужгородської Духовної семінарії. 24 вересня 1944 р. - хіротонізований на
владику-ординарія Мукачівської греко-католицької єпархії. Після зайняття
Закарпаття радянськими військами та його офіційного приєднання до Української
РСР 29 червня 1945 р., в умовах посилення тиску і наступу на греко-католицьку
Церкву, владика Ромжа всіляко підтримує духовенство та своїх вірних, здійснює
ряд великих архиєрейських подорожей по єпархі (в цих архипастирських поїздках
він вбачав дійовий спосіб урівноваження пропаганди проти Церкви, щоб укріпити
своїх священиків і паству в вірі, щоб витримали в вірності), а також короткочасні
поїздки, під час однієї з яких 27 жовтня 1947 р. на нього було вчинено
заздалегідь спланований НКВД замах, а 1 листопада 1947 р. - отруєно в
Мукачівській лікарні.
Народжена у Львові, в Україні, сестра Йосафата Гордашевська стала першою членкинею згромадження
Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії. Під її керівництвом семеро перших
послушниць розпочали свою духовну формацію. Вона започаткувала служіння в
галузі освіти й охорони здоров'я та наглядала за відкриттям нових місій.
Протягом свого короткого життя сестра Йосафата багато терпіла від нерозуміння,
наклепів та чужого честолюбства. 7 квітня 1919 р. вона померла у тяжких болях,
спричинених туберкульозом кісток. У листопаді 1982 р. земні останки сестри
Йосафати були перенесені до невеликої каплиці в Генералаті Сестер Служебниць у
Римі. Сотні людей шукали її заступництва у своїх мирських і духовних потребах.
Генералат одержав численні свідчення про особливі ласки, отримані завдяки її
заступництву.
Мертва новонароджена дівчинка ожила у каплиці
Дівчинка, що народилась в одному з бразилійських
шпиталів, перестала дихати відразу після народження. Лікарі намагалися
повернути її до життя, але, врешті-решт, змушені були констатувати смерть і
видати батькам відповідне свідоцтво.
«Мій світ
розвалився після такої звістки, − сказала мати дівчинки Дженіфер да Сільва
Гомес. − Це був найжахливіший момент, коли були зруйновані мої мрії про
дитину».
Медсестра
віднесла тіло мертвої дівчинки в католицьку каплицю госпіталю, тому що у неї не
піднімалася рука віднести її в морг.
«Вона була
схожа на крихітного ангела, − сказала медсестра Ана Клаудія Олівейра. − Я не
могла зважитися віднести її в морг, але запевняю вас, вона була мертва. Її
зіниці не реагували на світло. Вона не подавала жодних ознак життя, її тіло
почало синіти».
Олівейра
поклала тіло дитини на вівтар і пішла. Однак, коли бабуся зайшла забрати тіло
для поховання, дитина виявилася живою.
«Це був
незабутній момент. Мене почало трясти, я не могла говорити від щастя.
Медсестра, яку я покликала, не могла в це повірити і сказала, що це просто
спазми, але дівчинка відкрила очі», − розповіла Розіліс Ферро.
За
повідомленням The Dailymail, зараз дитина перебуває під наглядом лікарів і стан
її стабільний. Сім'я дякує Богові за повернення життя. Після чудесного
воскресіння сім'я вирішила назвати дівчинку Вікторією.
«Немає
пояснення чудесам, − сказала Дженіфер. − Вони відбуваються за бажанням Бога.
Якби Він допустив смерть нашої дочки, ми би прийняли це, але Він повернув її
нам, значить у Нього для неї велике покликання».
Боронявська чудотворна ікона Божої Матері
с. Боронява,
Хустський р-н, Закарпатська обл., Україна
Коли через високий
Яблунецький перевал проберемося мальовничою закарпатською Гуцульщиною у Хуст, потрапимо до поблизу розташованого
монастиря в Бороняві. У монастирських хроніках минулих століть боронявський
монастир звикли зараховувати до буковинських, хоча знаходиться він на широкій
долині поблизу Хуста. Ця місцевість належала міській громаді. Саме тут на
пасовиську, відкупленому у хустської громади, священик Іван Козак у 1716 році
збудував невеличку дерев'яну церковцю й самотню келію, започаткувавши таким
чином народження боронявської обителі.
Чудотворна Ікона
Коли настає чудовий
місяць травень, у боронявській церкві лунає пісня в честь Пречистої Діви Марії,
престол нашої небесної Матері потопає у квітах, серце сповнюється якоюсь дивною
радістю. З амвону священики виголошують проповіді про Богородицю та її чесноти,
а кожного вечора сплітається вінок з пісень, що їх складають у підніжжя
чудотворної ікони Божої Матері. Також лунає молебень.
Було це так у той
час, коли монахи жили в печерах у лісі, їм з'являлася Божа Матір. Очевидці
переповідали, що «...Богоматір була одягнена в білу, немов сніг, одіж, поверх
котрої був блакитний плащ. Голова Божої Матері була оточена діадемою сіяючих
зірок. Руки її ніжні, пальці витончені. На правій руці тримала накидку так,
якби тримала дитятко Ісуса на руках. Обличчя миле, уста дуже гарні». У 1785
році монахом Й. Базилевичем була подарована боронявському монастирю чудотворна
ікона Божої Матері.
Йоанікія Базилевича
зацікавила поява нашої Заступниці, і він передав на полотні образ Божої Матері
саме в момент з'яви. На свято Благовіщення приніс ікону в монастир, де її
освятили і встановили на іконостасі у монастирській церкві. Відмовляти молитви
перед нею приходило все більше людей. Прочани проявляли набожність до Небесної
Матері, вимолювали перед своєю Заступницею й Покровителькою полегшу у життєвому
горі, складали свої щедрі пожертви на храм Божий. На всю околицю прославилася
боронявська ікона Божої Матері численними чудами.
За чудотворні
зцілення цю ікону Пресвятої Богородиці в кінці XVIII ст. на основі подань
Духовної комісії було визнано "благодатною", тобто чудотворною, а
згідно з декретом Папи Лева XIII від 28 березня 1893 року її було короновано, а
монастиреві надано дозвіл на проведення відпустових свят три рази на рік:
Благовіщення Пречистої Діви Марії, св. пророка Іллі і Воздвиження Чесного
Хреста. З того часу на багатолюдні відпусти з усіх сторін краю і далеко з-за
його меж в Бороняву йшли українці, мадяри, чехи, словаки, румуни, щоб
вимолювати перед Небесною Ненькою полегшення у життєвих негараздах, зцілення з
тілесних і душевних недуг.
Ось деякі розповіді
прочан.
• Була осінь 1786
року. Всі йшли, щоб поцілувати ікону Божої Матері. Коли підійшов один чоловік,
сам він був сектант, і підняв руки, щоб зняти цю ікону й розбити її, то вмить з
криком упав, деякий час лежав нерухомо. Люди подумали, що він помер, але
піднявся та розказав про свій задум знищення ікони. І лише так повірив, що є
Бог, є Божа Матір, і з тих пір став справжнім християнином.
• Один мельник був
дуже хворий, і його жінка Анна молилася у Бороняві біля ікони Божої Матері,
просячи зцілення для свого чоловіка. Коли вона прийшла з монастиря додому,
побачила чоловіка здоровим. У одної селянки була кровотеча, і нічим не могла
вона злічити її. Вирішила прийти у Бороняву. Довго молилася біля ікони Божої
Матері, а відтак пішла і поцілувала ікону. В ту ж мить, кровотеча припинилася.
В подяку Богу і Діві Марії дала обіт, що щорічно буде приходити сюди на
відпустові празники.
Однак у 1928 році,
після відпустового празника пророка Іллі, 2 серпня знайшлося двоє безбожників,
один із с. Нанково, інший - місцевий житель. Вони, заховавшись у монастирській
церкві, ввечері викрали чудотворну ікону Божої Матері. Цю реліквію сховав у
себе вдома житель Бороняви. Але Бог скарав невірника. Дуже тяжко мучився цей
чоловік, муки були смертельними. Однак в передсмертний час він зізнався своїй
дитині, де захована ікона. Згодом вона була повернута до монастирської церкви.
У роки панування
радянської влади в Україні, коли всі василіянські чернечі осередки, в тому
числі і боронявський монастир було ліквідовано, Боронявську чудотворну ікону
Божої Матері зберігали побожні жителі Закарпаття.
8 квітня 1991 року чудотворну ікону було
урочисто перенесено із міста Хуста до монастирської церкви Боронявської
василіянської обителі, яка зараз ще будується.
Багато прикрас
приносили для ікони в знак подяки. Так було і на Воздвиження Чесного Хреста, 27
вересня 1991 року. Якась жінка, не назвавшись хто вона і звідкіля, подала
ігумену о. Богдану два намиста в дар для боронявської ікони, мовивши: «Божа
Мати достойна цього подарунка від мене».
І хоча б,
здавалось, не надто скромні пожертви для нашої Небесної Заступниці, але завжди
пам'ятаймо, що найкращий дар - це щира молитва. Божа Матір ніколи не залишає у
біді того, хто приходить до неї з чистим серцем, з надією, вірою та любов'ю. З
того часу відновилися багатотисячні паломництва до Боронявської Пресвятої
Богородиці, яка продовжує далі заступатися за тих, хто з вірою приходить до неї
і у щирих молитвах з чистим серцем, з надією просять її материнської опіки.
У 1999 році завдяки
старанням о. ігумена Андрія Шкреметка, ЧСВВ і о. Атаназія Чийпеша, ЧСВВ
збудовано нову, гарну каплицю. Вона призначена для відправлення богослужінь під
час багатолюдних відпустів.
Молитва до Матері Божої в усіх потребах
Пресвята й
премилостива Мати Божа й наша, преблагословенна Діво Маріє!
До Тебе вдаюся, що
Тебе прибігаю й молю: не покидай мене ніколи, подай мені у теперішній потребі
свою материнську ласкаву руку!
Вірю і визнаю, що
Ти чудесна опікунка усіх сиріт, опущених та переслідуваних. Тому покладаю на
Тебе всю свою надію: поможи мені грішному(-й).
Тобі ласкава Мати,
віддаю всі свої справи, всі ж терпіння, прикрості, болі, смутки й клопоти
жертвую Господеві. Упроси мені задля них прощення моїх гріхів.
Усі свої задуми,
заміри й постанови віддаю в Твої руки. Орудуй ними на моє спасіння й добро.
Мати предобра!
Пристане
найбезпечніша всіх грішників, прийми й мене під Свій материнський омофор. Задля
любові Твоєї я прощаю всім своїм ворогам і хочу кожного любити. Задля імені
Твого, Пречиста Маріє, соромлюся всіма моїми гріхами й обіцяю перед Тобою не
гнівити вже більше Твого Сина.
Що до сьогодні було
противне Богові й Тобі в моїх думках, словах, або вчинках, усе те бажаю в
дальших днях свого життя нагородити добрими ділами.
В Твої руки,
предобра Мати, передаю себе, свою родину, своїх другів і недругів, будь нам
усім милосердна!
Ти рятуєш усякого,
що прибігає в потребі до Тебе. Дай же і мені грішному, щоб я не погиб наглою
смертю. В годину конання будь при мені, Маріє, і бережи мою душу від її
ворогів! Ти - небесні двері, нехай же увійду Тобою, Пресвята, до небесного
царства.
Амінь
Тільки Бог дає віру; але ти - дай свідчення.
Тільки Бог дає
надію; але ти - скріпи віру своїх братів.
Тільки Бог дає
любов; але ти - покажи, як треба любити.
Тільки Бог дає мир;
але ти - посій злагоду.
Тільки Бог дає силу;
але ти - розрадь в сумніві.
Тільки Бог дає
життя; але ти - навчи жити.
Тільки Бог дає
світло; але завдяки тобі нехай воно засяє в чиїхось очах.
Тільки Бог є
життям; але ти - розбуди в иншому прагнення жити.
Тільки Бог робить
неможливе; ти ж - зроби, що можливе.
Бог самодостатній;
але Йому подобається розраховувати на тебе.
Франциск в "Твіттері" про справжню святість
Про мету
християнського життя нагадав Святіший Отець відвідувачам свого аккаунта в
"Твіттері",- повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на
Радіо Ватикан.
"У
християнського життя найважливіше значення мають молитва, смирення і милосердя
до інших - це шлях до святості", - написав Франциск 16 липня. Він не
вперше звертає увагу на необхідність істинної святості і "здорового"
прагнення до неї, що абсолютно виключає будь-які форми лицемірства.
Біблійний словник
Абат (сирійськ. "отець") - (кат.)
настоятель чоловічого монастиря
Авва –
значить батьку (арамейське слово у грецькій вимові). Характеристичне молитовне
звернинням Господа Ісуса і перших християн.
Августін
Аврелій (354-430) - христ. теолог, філософ, один з Отців церкви. Твори:
"Сповідь", "Про Град Божій".
Авраам (євр.
батько багатьох) - (бібл.) патріарх, шанований в іудаїзмі, християнстві та
ісламі (Ібрахим). Вважається праотцем євреїв (через Ісаака), та арабів (через
Ісмаїла).
Автокефалія
(грецьк.) - (прав.) адміністративне самоврядування, незалежність помісних
церков.
Агнець - то
переможна жертва (у Старому Завіті ягня – найчастіше згадувана жертовна
тварина. Символ невинності і безпомічності.).
Агнець Божий
– За словом Предтечі (Ів. 1:29). Ісус - Агнець Божий, що бере геть гріх світу.
Агапіт
Печерський (пом. 1095) - святий Києво-Печерської лаври, що прославився як
чудесний та некорисливий цілитель.
Агасфер -
(христ.) персонаж середньовічної легенди, що відмовив Христу у відпочинку по
дорозі на Голгофу, був за це приречений Богом на вічне блукання світом.
Адам (євр.
червона земля) - згідно з Біблією, перша людина, створена Богом.
Академія
духовна - (христ.) учбовий заклад, що надає вищу духовну освіту.
Акафіст
(грецьк. несидячий) - (прав.) церковний гімн.
Алілуя (євр.
хваліть Господа) - хвалебний прислів в іуд. та христ. богослужінні.
Амінь – нехай
так буде (на правду).
Амвон
(грецьк.) - (прав., кат.) підвищене місце у храмі, з якого читаються Євангелія,
проголошують проповіді.
Аналой
(грецьк.) - (прав.) стіл, на який під час богослужіння кладуть Євангеліє, хрест
та ікони.
Ангели (євр.
посланці, грецьк. вісники) - (іуд., христ., ісл.) безтілесні істоти,
посередники між Богом та людьми. Виділяють 9 ангельських чинів або ступенів,
відповідно до місця, яке вони займають в оточенні Бога.
Андрій
Первозваний (1 ст. н.е.) - апостол, один з найближчих учнів Христа, вважається
покровителем Русі.
Анімізм (лат.
душа, дух) - віра в існування душ та духів.
Антихрист
(грецьк) - (христ.) назва всіх супротивників Христа і християнства, а особливо
того з них, хто має панувати на Землі перед кінцем світу і буде переможений
Христом.
Антоній
Великий (ІІІ ст.) - святий, засновник християнського чернецтва.
Антоній
Печерський (983-1073) - прав. святий, засновник Києво-Печерської лаври.
Апокріфи
(грецьк. відреченні) - твори іудейської та ранньохристиянської літератури, що
не були введені до канону.
Апостоли
(грецьк. посол) - (христ.) перші проповідники Євангелія, вузьке значення - 12
найближчих учнів Христа.
Апостол
народів – Св. Павло, що помер у Римі мученицькою смертю в час Неронового гоніня
(64 – 68 рр.), може, 67 року, належить до найвизначніших постатей та авторів Н.
Завіту.
Апофатичне
(грецьк. заперечне) богослов`я - вчення про пізнання Бога шляхом заперечення
невластивих йому предикатів.
Армагедон
(євр.) - біблійна назва місця вирішальних битв.
Арон –
Первосвященик і родоначальник старозавітного священства.
Архангели
(грецьк.) - один з чинів ангелів.
Архідиякон
(грецьк. старший служитель) - духовний сан, старший серед дияконів, помічник
єпископа при богослужінні.
Архієрей
(грецьк. старший священик) - (прав.) назва вищих церковних ієрархів з чорного
духовенства (єпископів, митрополитів, патріархів).
Архімандрит
(грецьк. начальник монастиря) - (прав.) вищий перед єпископом чернечий чин в
церковній ієрархії. Аскетизм (грецьк) - вправи для доброчесного життя,
самообмеження, відмова від життєвих благ. До аскетичних вправ відносять піст,
послух, целібат, жебрацтво, юродство, відлюдництво, обітниці мовчання, носіння
вериг, власяниць та ін. А. в різних формах притаманний всім релігіям.
Таємниця матері
Що потрібно, щоби діти навернулися до Бога?
В одній сім’ї
всі діти у ранньому віці навернулися до Господа. Коли проповідник церкви
запитав маму навернених дітей про секрет, чому її діти так скоро прийшли до
розуміння правди, мати відповіла:
“Коли мої діти були ще маленькими, я купала їх
вранці. Я спрямовувала своє серце в молитві до Бога, щоб Він очистив їх кров’ю
Сина Свого і зберіг їх від усякого гріха. Коли я їх одягала, я просила Бога,
щоб Він одягнув моїх дітей в одежу праведності Свого Сина. Коли я їм давала
їсти, я молилася, щоб Він наситив їх Своїм хлібом життя. Увечері, коли я клала
їх спати, я доручала їх під милостиву охорону Божу. Коли у недільні дні я
одягала їх, щоб вести на зібрання, я просила Бога, щоб їх серце було домівкою,
де б міг поселитися Дух Святий. Коли я посилала їх в школу, я супроводжувала їх
молитвою, щоб Господь направляв їх дорогами правди, які ведуть до життя
вічного. Так я постійно носила своїх дітей на руках моєї молитви, і Господь
потурбувався про них. Це не мій труд, а Божий.”
Дорогі батьки! Чи молитися ви так про ваших дітей,
як молилася та мати?
Здатність промовляти - великий дар. Щоб людина не говорила надто багато дурних слів Богові, Він дав їй десять пальців, щоб пам'ятала Його мудрі ради:
"Щоб перше слово було добре,
Щоб друге слово було правдиве,
Щоб третє слово було справедливе,
Щоб четверте слово було щире,
Щоб п'яте слово було відважне,
Щоб шосте слово було делікатне,
Щоб сьоме слово несло втіху,
Щоб восьме слово було ласкавим,
Щоб дев'яте слово було сповнене поваги,
Щоб десяте слово було мудре.
Далі мовчи!"
Сім
ключових точок, які зробили Івана Павла ІІ «Великим Папою»
Незабаром усміхнене обличчя Івана Павла ІІ знову
прикрашатиме фасад Площі святого Петра. Він буде офіційно проголошений святим,
тобто буде визнаний прикладом для наслідування для католиків у всьому світі. За
26 років понтифікату можна виділити деякі ключові точки, якими особливо
відзначилось його життя і папство. Ось приклад деяких з них.
Людськість
Кароль Войтила був захоплений життям і мистецтвом.
Він любив поезію і драму. Він навіть сам був актором і написав сценарій вистави
до того, як став священиком.
Вирішальний момент у його житті був тоді, коли він
почав працювати на хімічному заводі.
«Я ніколи не забував досвіду буття робітником і в той же час «таємним» семінаристом. На
заводі під час восьмигодинних змін вдень і вночі я брав із собою деякі книжки.
Мої співпрацівники були дещо здивовані, але не згіршилися» - розповідав він.
Іван Павло ІІ був Папою, близьким кожному. Він любив
сміятись і не боявся це показувати. Він також прославився тим, що обіймав
людей.
Він
не боявся
Він був людиною глибокої віри, чия довіра покладена
на Бога. Він готувався до священства у таємній семінарії у Кракові, був
висвячений також таємно. Закликав людей не боятися життєвих труднощів. Він
ніколи не заперечував своїх проблем із здоров’ям, він навіть жартував з них.
Він підкреслював важливість сумління замість ненависті. Це він вважав найкращим
шляхом протистояння матеріалізмові. Він вибирав розуміння як шлях до
демократії.
Подорожуючий
Папа
Іван Павло ІІ був Папою і світовим лідером, який
подорожував найбільше в історії. Він відвідав 129 країн, здійснив 146 подорожей
за межі Італії, що в сумі еквівалентно трьом відстаням від Землі до Місяця. В
часі своїх подорожей він зустрічався з різними людьми. Його перша подорож була
до Мексики, яку він полюбив з першого погляду. Останню подорож у серпня 2004
року відбув до Люрду у Франції, а тоді помер через вісім місяців.
Він
просив пробачення
В часі ювілею 2000 року він попросив пробачення за
гріхи Церкви. А сам особисто вибачив Алі
Агсу, який намагався вбити Папу 13 травня 1981 року.
Доступні
святі
Іван Павло ІІ особливо відзначився кількістю святих,
доступних для різних культур і народів. За понтифікат він беатифікував 1340
осіб, канонізував 483. Лише сама ця цифра більша, ніж сумарна кількість
канонізацій його попередників. Серед них батьки, як Жанна Беретта ,корінні
жителі як Хуан Дієго та Катері Текавіта, харизматичний отець Піо, Мати Тереза
та Іван ХХІІІ.
Молодь
Його щире ставлення викликало миттєвий зв'язок з
молоддю. Він запропонував їм збиратись кожні два-три роки, що стало початком
Всесвітнього Дня Молоді. Перша зустріч поза Римом відбулась в аргентинському
Буенос-Айресі у 1987 році. Саме з цих подій походять найвідоміші фотографії.
Діалог
з релігіями
Іван Павло ІІ будував мости між всіма, навіть тими,
хто не поділяв його точки зору. Він був першим Папою, який відвідав синагогу і
звернувся до євреїв словами «наші старші брати».
Іван Павло ІІ покращив стосунки з православними,
англіканами і протестантами, також зібрав лідерів інших релігій для спільної
молитви за мир.
Іван Павло ІІ ввійшов у історію з багатьох причин.
Не дивно, що багато хто вже називає його Іваном Павлом ІІ «Великим».
Блаженніший Святослав закликав людей ділитися своєю вірою
Про це сказав Глава
УГКЦ у ніч проти 14 липня після багатотисячного походу вірних зі свічками до
монумента Матері Божої у місці її об'явлення,- повідомляє Християнський портал
КІРІОС з посиланням на Департамент інформації УГКЦ.
«За допомогою віри ми єднаємося із живим та вічним
Богом, ми ним просвічуємося, стаємо його світлом, носіями Божественного
проміння».
Першоієрарх закликав свідчити свою віру вчинками, а
відтак піднести вгору свічники: «Світімо нашою вірою, не блукаймо в темряві,
просвічуймо сьогодні наші родини, нашу Батьківщину - усіх тих людей, які є
поруч». Опісля попросив кожного придивитися до своєї свічки та пригадати тих
людей, від яких одержали віру в Бога. «Пригляньмося добре до наших
світильників, бо сьогодні є наша відповідальність, щоб, боронь Боже, в наших
руках, у нашому житті це світло віри не загасло. Пригляньмося добре до того
світла, яке повинні носити в собі».
Оскільки цього року проща до Зарваниці присвячена
Року віри та збіглася із 1025-річчям Хрещення України-Русі, Блаженніший говорив
про важливість події Хрещення, як часу просвічення нашого народу. «Будьте
віруючими, будьте християнами в тому часі, в якому Господь Бог передав нам той
найбільший скарб нашого народу. Бо саме християнська віра була цією внутрішньою
життєвою силою нашого народу понад 1000 років».
Глава УГКЦ закликав передати світло своєї віри
дітям, друзям та ближнім, «щоб ця естафета мала продовження». «Саме нас Господь
посилає, щоби просвітили їхню темряву... щоб “народ, який сидів у темряві”,
побачив світло саме через нашу Церкву».
Похід зі свічками розпочався біля парафіяльного
храму Зарваниці, де перебуває ікона Матері Божої Зарваницької. Після Літургії,
яку очолив владика Дмитро (Григорак), єпарх Бучацький, вірні центральною
вулицею села несли свічки та в супроводі оркестру співали пісню «Із Києва
міста». Відтак на чудотворному місці вдарили дзвони, а прочани наблизилися до
монумента, де Верховний Архиєпископ спільно з єпископами та священиками
розпочав молебень до Матері Божої.
Рим
Одного разу мені трапилася чудова нагода відвідати
усім відоме місто – місто Рим. Скажу зразу, що враження від цієї поїздки
особисто в мене незабутні. Особливо, про що хотів би написати – це відвідини
собору святого Петра, який включає і відому всім площу св..Петра (знаходиться
все це у невеличкому містечку Ватикан). Місце це наповнене великою кількістю
архітектурних пам’яток і взагалі сам собор включає в себе безмежну кількість
робіт найвидатніших світових митців. Можна тут і звичайно зустріти Папу, у
певні дні Папа має спеціально для людей загальні аудієнції. Коли я побачив
Папу, емоції мене переповнювали, постараюсь пояснити чому, - для більшості
католиків Папа є справжнім їхнім лідером, це особа яка має право носити титул
Вікарія (заступника) Господа нашого Ісуса Христа на землі. І таким чином Папа
об’єднує мільйони.
Також запам'яталися відвідини базиліки Св. апостола
Павла, базиліки під назвою «Санта Марія Маджоре». Що стосується останньої , то
розповідають, що місце під її будівництво було вибране в чудесний спосіб,
нібито Папі було об’явлено, що де впаде сніг (а була це пора, коли це природно
не можливо), то на тому місці має бути збудована базиліка і сніг впав! І в
правді це місце ніби наповнене особливою благодаттю, може тому, що побудоване
на честь Тієї, яку вважають Найніжнішою, Найчистішою Матір’ю.
Ще багато цікавого можна побачити відвідуючи святині
Риму. Наприклад є місця де зберігаються найвизначніші реліквії самого нашого
Бога: ясла Ісуса Христа, в яких Пречиста Діва колисала маленьке дитя Ісус
(можливо в це важко повірити, але це залишимо на свобідну волю читача), також
зберігаються залишки тернового вінка і цвяхи, частини Животворящого Хреста,
ланцюги, якими був закутий апостол Петро, також діє музей у тюрмі, в якій
перебував апостол і ще багато-багато цікавого можна побачити у цих величних
Соборах Риму.
Тому думаю, що не тільки паломникам, але просто
туристам першочергово потрібно відвідати це старовинне історичне місто – місто
Рим, Вічний Рим!
Життя парафії
Притча:
Що таке Рай, і що таке Пекло...
Одного разу праведний чоловік розмовляв з Богом і
попросив Його: "Господи, я б хотів дізнатися, що таке Рай і що таке
Пекло".
Бог підвів його до двох дверей, відкрив одну і
провів чоловіка всередину. Там був великий круглий стіл, на середині якого
стояла величезна чаша, наповнена їжею, який пахла дуже смачно. Чоловікові
шалено захотілося їсти.
Люди, що сиділи навколо столу, виглядали голодними
та хворими, майже вмираючими від голоду. У всіх їх були ложки з довгими-довгими
ручками, прикріпленими до їхніх рук.Вони могли дістати чашу, наповнену їжею, і
набрати їжу, але так як ручки у ложок були занадто довгі, вони не могли
піднести ложки до ротів.
Праведний чоловік був вражений видом їх нещастя. Бог
сказав: "Ти побачив Пекло".
Потім вони попрямували до другої двері. Бог відчинив
її.
Сцена, яку побачив чоловік, була ідентичною
попередній. Тут був такий же величезний круглий стіл, та ж гігантська чаша, яка
змушувала його рот наповнюватися слиною. Люди, що сиділи навколо столу, тримали
ті ж ложки з дуже довгими ручками. Тільки на цей раз вони виглядали ситими,
щасливими і зануреними в приємні розмови один з одним.
Чоловік здивувався: "Як це можливо? Я не
розумію ..".
"Все просто, - усміхнувся Бог, - Вони навчилися
годувати один одного
Притча:
Не дозволяйте Вашим серцям віддалятися одне від одного...
Одного разу Учитель запитав у своїх учнів:
- Чому, коли люди сваряться, вони кричать?
- Тому, що втрачають спокій, - сказав один.
- Але навіщо ж кричати, якщо інша людина перебуває з
тобою поруч? - Запитав Учитель. - Не можна з ним говорити тихо? Навіщо кричати,
якщо ти розсерджений?
Учні пропонували свої відповіді, але жоден з них не
влаштував Вчителя. Зрештою він пояснив:
- Коли люди незадоволені один одним і сваряться,
їхні серця віддаляються. Для того щоб покрити цю відстань і почути один одного,
їм доводиться кричати. Чим сильніше вони сердяться, тим голосніше кричать. А що
відбувається, коли люди закохуються? Вони не кричать, навпаки, говорять тихо.
Тому, що їхні серця знаходяться дуже близько, і відстань між ними зовсім
маленька. А коли закохуються ще сильніше, що відбувається? - продовжував
Учитель. - Не говорять вголос, а тільки перешіптуються і стають ще ближче до
своєї коханої людини. В кінці навіть перешіптування стає їм не потрібно. Вони
лише дивляться один на одного і все
розуміють без слів. Таке буває, коли поруч двоє люблячих людей.
Так от, коли сперечаєтесь, не дозволяйте вашим
серцям віддалятися один від одного, не вимовляйте слів, які ще більше
збільшують відстань між вами. Тому що може прийти день, коли відстань стане так
велике, що ви не знайдете зворотного шляху.
Як розвинути пам’ять?
Невпинно стікає час, немов у піщаному
годиннику. Шаленим галопом мчить технічна революція. Сучасна людина працює
набагато менше, аніж у минулому столітті, тому що левову частку її роботи
виконують машини… Інколи складається враження, що й думаємо набагато менше,
особливо підростаюче покоління. Дедалі частіше можна стати свідком чи
співучасником таких подій, що цілковито переконують: а деградація все-таки
опановує наші душі. Зрозуміло, що насамперед говоритимемо про дітей шкільного
віку, адже найбільшою проблемою для батьків є неуспішність їхньої дитини. А чи
знаєте ви, що найпершою причиною неуспішності є неуважність. Дитині складно
запам’ятовувати сказане вчителем на уроці, вона забуває записати домашнє
завдання, не пам’ятає прочитаний твір, не може його переказати… Ці нюанси можна
перераховувати і далі, але потрібно задуматися над тим, чи ми приділяємо
належну увагу дітям, чи вчимо вчитися, чи допомагаємо розвивати їхні навички і
здібності, увагу і пам'ять, мислення. Тож у цьому номері пропонуємо поради, які
допоможуть не лише дітям, але й дорослим покращити свою пам'ять і розвинути
здібності, що сприятимуть вам на шляху до успіху.
Думайте
За словами
німецького письменника Г.Ліхтенберга, люди мало запам'ятовують з прочитаного
тому, що надто мало думають самі. Тому неодмінно потрібно прагнути в усьому
знайти смисл.
Вчіться не тільки відповідати на запитання, а й ставити
їх
Спробуйте
посперечатися з автором, висуваючи при цьому свої аргументи. Якщо відповіді на
ваші запитання є в книзі, — ви проконтролюєте себе, якщо ні, — спробуйте
відповісти самі, перевіривши одночасно переконливість авторської позиції.
Цікавтесь
Англійський філософ
Б.Стюард повчав: «Не читай нічого, що не бажаєш запам'ятати, і не запам'ятовуй
нічого, що не збираєшся застосовувати». Тому, щоб добре запам'ятати, потрібно
мати зацікавленість. Потрібна установка на запам'ятовування, інтерес, які
поліпшать роботу довгострокової пам'яті та загальну працездатність.
Будьте готові
Усім відомо, що не
хочеться змінювати плани, коли ви вже на щось налаштувалися. Певного настрою на
роботу потребує і книга. Навіть не тільки настрою, а й готовності до справи,
яка багато в чому залежить від вашої ерудиції. Бо нове краще допомагають
запам’ятати певні асоціативні враження, пов’язані з набутою інформацією.
Поміркуйте над тим, що ви знаєте про запропоновану тему, оцініть, наскільки
нові дані поповнять ваші знання.
До роботи зі
складним матеріалом корисно спеціально підготуватися: почитати на цю тему ще
щось, може, більш популярне.
Не топчіть сліди
Давно встановлено,
що найкращий спосіб забути щойно вивчене — спробувати зразу запам'ятати щось
потрібне. Знаючи це, не вчіть фізику після математики, а історію після
літератури.
Озирніться довкола
Це ефективний
спосіб боротьби із забуванням. Уявіть обставини, за яких відбувалося явище, і
ви зможете все згадати, тому що одночасні враження мають властивість викликати
одне одного. Наприклад, вузлик на пам'ять, пов'язаний із певною ситуацією,
згодом допомагає пригадати і той момент, що спричинив його появу.
Учіть від А до Я
Смисл цієї
закономірності в тому, що вся інформація має сприйматися як щось ціле, а не як
окремі уламки чогось невідомого. Звісно, це не означає, що ви маєте терміново
оволодіти відразу всім матеріалом. Цього зробити просто не вдасться. Краще над
ним попрацювати упродовж кількох днів, ніж у гонитві за швидким результатом забути
вже до наступного ранку.
Дійдіть до суті
Перш ніж
запам'ятати основні думки, відомості, потрібно зрозуміти їхню суть, пов'язати
головні думки із засвоєним раніше матеріалом. Міцно запам'ятовується те, що
зрозуміле і поєднане з теперішніми знаннями. Пам'ять міцна, якщо вона
ґрунтується на зв'язках, асоціаціях, розумінні, а не на механічному заучуванні.
За останніми
показниками досліджень, осмислене запам’ятовування у 28 разів ефективніше, аніж
механічне.
Виберіть головне
Запам'ятати
абсолютно все — неможливо. Наша пам'ять довго зберігає лише невелику частину
(14—15%) отриманої інформації. Тому необхідно відібрати для запам'ятовування
найголовніше, найпотрібніше. Хто прагне запам'ятати все, той не пам'ятає майже
нічого.
Нічого не запам'ятовуйте «в лоб»
Чому? А тому, що
єдине, що ми знаємо про пам'ять як процес ( як стверджує Франц Лезер у своїй
книжці «Тренування пам'яті»), — це те, що нічого не можна запам'ятати «в лоб».
Пам'ять відмовляється працювати, коли над нею чинять насильство.
Не запам'ятовуйте
навмисне. Запам'ятовувати навмисне не годиться, але кожне сприйняття має бути
якомога повнішим.
Не все одразу
Не робіть спроб
негайно досягти повного засвоєння й удосконалення знань. Ми найчастіше
намагаємося засвоїти все сповна, та, на жаль, це вдається зрідка. Щоб оволодіти
знаннями, ми йдемо по спіралі. І за такого руху кількість перетворюється на
нову якість. Краще, коли, ознайомившись цілком з усім матеріалом, ми
повертаємося до нього втретє чи вдесяте, постійно наближаючись до розуміння
істини.
Засвоєння попереднього не є умовою для переходу до
наступного
Кожен із нас
погодиться з думкою: «Я краще зрозумів пройдений матеріал тільки тоді, коли
дізнався про наступне...» Це означає, що треба мати на увазі загальний зміст
матеріалу, що вивчається. Особливо, коли ми самі собі педагоги.
Cвятий
Володимир Великий
Поміж великими і світлими мужами нашої княжої
держави святий Володимир Великий, наче сонце, сяє своєю невмирущою славою,
величчю і заслугами. В історії Руси-України його записано золотими літерами не
тільки як могутнього і розумного володаря, але передусім як хрестителя,
просвітителя і ревного апостола християнської віри. Свята віра, яку він прийняв
у візантійському обряді, стає з часом серцем і душею нашого народу й держави.
Вона стає сильною моральною основою нашого народу, основою нашої культури,
звичаїв і обрядів. Вона завжди була великою моральною силою для нашого народу,
передусім у дні його горя і руїни. Тією християнською вірою наш народ
довгі-довгі сторіччя жив і кріпився, тією ж вірою він і сьогодні живе і
кріпиться в неволі безбожного комунізму. І в тому якраз велика заслуга святого
Володимира Великого, що дав нашому народові цінний скарб святої віри. Він вічно
житиме у серці нашого народу як його хреститель, апостол і святий.
ВОЛОДИМИР ВЕЛИКИЙ — ХРЕСТИТЕЛЬ РУСИ-УКРАЇНИ
Християнська віра не була чимось чужим і незнаним
для Володимира Великого. У Києві вже за князя Ігоря були християни, які мали
свою церкву. Християнкою була його бабка, свята княгиня Ольга, яка його
виховувала. Свята Ольга через різні причини не наважилася запровадити Христову
віру у своїй державі. Те, чого вона не зробила, здійснив її внук — Володимир
Великий. Він не тільки сам прийняв святе Хрещення, але охрестив увесь наш
народ. Тим актом він прирівняв нашу державу з християнськими народами Сходу й
Заходу.
Князь Володимир вирішився прийняти святу віру не із
Заходу, а зі Сходу, у візантійському обряді, бо як з Візантією, так і з
Болгарією його пов'язували тісні політичні, культурні й економічні відносини.
Він відчув своєю душею, що християнська віра у візантійському обряді найкраще
відповідає психіці і ментальності нашого народу. Крім того, ця віра принесла зі
собою богослужбу і святі книги зрозумілою для народу мовою. Володимир Великий,
як подає наш літопис, охрестився 988 року і на святому хрещенні отримав ім'я
Василія.
Охрестившись сам та знищивши поганські ідоли, князь
Володимир насамперед охрестив своїх дванадцятьох малолітніх синів у джерелі на
місці, що сьогодні відоме в Києві під назвою Хрещатик. За його наказом
охрестився столичний город Київ та ввесь народ. "Він наказав, — каже
митрополит Іларіон, — по всій своїй землі хреститися в ім'я Отця і Сина і
Святого Духа, щоб явно і голосно славилося по всіх городах ім'я Святої Тройці,
та щоб усі стали християнами: малі й великі, раби й свобідні, молоді й старі,
бояри і прості, багаті і вбогі. І ні один чоловік не противився його
благочестивому повелінню. Хрестилися, якщо хтось і не з любови, то із страху до
того, хто наказав... І в одному часі вся наша земля стала славити Христа з
Отцем і Святим Духом... Він навернув з блудної дороги ідолопоклонства не одного
чоловіка, і не десять городів, але всю свою область" (Митр. Макарій. История
русской церкви, Τ. І, с. 5).
Святий Володимир Великий відійшов до вічности 15
липня 1015 року. Його поховали у Десятинній церкві, у каплиці святого Климента,
де вже спочивала його жінка Анна, яка померла ще 1011 року.
ВОЛОДИМИР ВЕЛИКИЙ — АПОСТОЛ СВЯТОЇ ВІРИ
Володимир Великий не тільки прийняв святу віру і
охрестив увесь народ, але також став її ревним апостолом, його головне завдання
після хрещення — це справа церковної єрархії, священиків, будови Божих храмів
та християнської просвіти. У 989 році, тобто наступного року після свого
хрещення, він приступає до будови церкви на честь Успення Пресвятої Богородиці,
яку називали також Десятинною, бо на її утримання він призначив десятину своїх
княжих доходів. Тією церквою він започаткував будівництво Божих храмів у Києві
і по всій Русі. Митрополит Іларіон у своєму "Слові" каже: "По
всій руській землі він здвигнув церкви Христові і поставив йому
служителів". А монах Яків, сучасник преподобного Теодосія Печерського, у
своїй "Похвалі" на честь князя Володимира пише: "Всю руську
землю і всі городи він прикрасив святими церквами".
Християнська віра мала особливо благодатний вплив на
серце, душу і характер Володимира. Він тією вірою переймається до глибини, нею
живе і її практикує у щоденному житті, його життєписні одностайно підкреслюють,
що християнська віра змінила його життя. Монах Яків каже про нього: "А
блаженний князь Володимир усім серцем і всією душею Бога полюбив і Його
заповіді цінив і зберігав". Насамперед видно його любов до ближніх, яка
виявляється передусім у різних виявах милосердя. Митрополит Іларіон у
"Слові" так славить його доброчинність: "Ти давав милостиню тим,
що просили, одягав нагих, кормив голодних і спрагнених, помагав недужим,
викуповував боржників, звільнював невільників. Твої щедроти й милостині ще й
сьогодні люди згадують". А монах Яків говорить: "Я не можу описати
всі його милостині. Він не тільки у своїм домі творив милостиню, але й по
всьому городі. І не тільки в одному Києві, але й по всій руській землі".
Никонівський літопис свідчить, що Володимир
"показав багато добрих справ, правду, довготерпіння, любов, смирення,
милосердя, а до Бога і божественної віри горів духом, наче вогонь, і був дуже
страшним для тих, які не вірили в Господа Ісуса".
"Усі сучасні джерела погоджуються, — каже проф.
М. Чубатий, — що після хрещення Володимир зовсім змінив своє попереднє життя та
перейнявся євангельськими правдами милосердя і любови до ближнього. Свої
багатства обертав він не тільки на державні потреби й на будову церков, але
також на допомогу бідним, хворим і вдовицям" (Історія християнства на
Руси-Україні, Т. І, с. 279).
15
липня - Покладення чесної ризи Пресвятої Богородиці у Влахерні
У роки правління візантійського імператора Льва
Великого, Македонянина (457-474), брати Гальба і Кандид, наближені до царя,
вирушили з Константинополя до Палестини на поклоніння Святим Місцям. Вони
зупинилася на нічліг у невеличкому селищі біля
Назарету, в будинку старенької єврейки. В домі їх увагу привернули
запалені свічки і фіміам. На питання, що за святиня знаходиться в будинку,
благочестива жінка довго не хотіла відповідати, але після невідступних прохань
врешті відповіла, що зберігає дорогу святиню - Ризу Богородиці, від якої
відбувається багато чудесних зцілень. Пресвята Діва перед Успінням подарувала
одну зі Своїх риз благочестивій дівиці-єврейці з цього роду, заповівши їй
передати її перед смертю також дівчині. Так, від покоління до покоління, Риза
Богоматері зберігалася в цій родині.
Дорогоцінний
ковчег, що містив священну Ризу, був перевезений до Константинополя. Святий
Геннадій, Патріарх Царгородський († 471; пам'ять 31 серпня), і імператор Лев,
дізнавшись про священну знахідку, переконалися у нетлінності святої Ризи
Богородиці і з трепетом приклалися до неї. У Влахерні, на березі моря, був
споруджений новий храм на честь Богоматері. 2 липня 458 року святитель Геннадій
з належним торжеством переніс священну Ризу у Влахернський храм, вклавши її в
новий ковчег.
Не раз при
навалах ворогів Пресвята Богородиця рятувала місто, якому дарувала Свою
священну Ризу. Так було під час облоги Константинополя аварами в 626, персами -
в 677, арабами - у 717 роках.
Батькові
руки й доньчині рученята
У давнину в Китаї згідно закону відрубували руки
кожному, хто був спійманим на крадіжці.
Але одного разу в халепу потрапив один вельможа,
улюбленець царя. Цей вельможа був спійманим на крадіжці. Володар країни не міг
відступити від закону і судочинства, тому звелів покарати злочинця. На дворі
поставили колоду з кільцями, а завтра раненько кат повинен був відрубати руки
царського сатрапа, котрий вчинив такий ганебний злочин.Сталося так, що дочка
того засудженого вельможі прибігла в сльозах, просячи пропустити її до царя.
Хоча й з великими труднощами, та царедворці задовольнили прохання дівчини.
Потрапивши до володаря Китаю, вона впала ниць перед ним.– Великий царю, – зі
страхом і тремтінням в голосі сказала дочка князя, якому винесли вирок, – мій
батько засуджений залишитися без рук. Відрубайте мої руки, вони також його, але
не вміють прогодувати нашу велику сім’ю, як це чинять руки мого батька.В царя
були свої діти і йому сподобалося, що маленька дівчинка так любить свого
батька.– Нехай буде так, як ти просиш, але я даю тобі волю і можливість
відмовитися від кари хоча б у саму останню хвилину.На другий день дівчину
привели на площу, на якій карали злочинців. Посередині майдану стояла велика
колода, оббризкана кров’ю, а біля неї – кат з оголеним мечем. Побіліла дівчина,
на хвилину зніяковіла, але швидко оволоділа собою, підійшла до колоди і
просунула руки в кільця. Кат міцно прив’язав ніжні, маленькі рученята. Дівчина
не промовила ні слова. Кат підняв меч, а вона закрила очі. Вмить заблищало
знаряддя кари від яскравого проміння сонця, меч просвистів і опустився… не
торкнувшись навіть пальчиків дівчинки.“Цар прощає твого батька за твою велику
до нього любов,” – оголосив чиновник.Відчинилися двері тюрми. Біжить до донечки
батько, цілує її руки і сльозами обмиває їх.На другий день оголосили для народу
про скасування старого жорстокого закону. А на майдані, де карали засуджених,
за наказом царя встановили стовп із табличкою із мармуру. На ній золотими
ієрогліфами написали, що дочка була готовою віддати свої руки за руки батька; а
вкінці добавили такі слова:
“Щасливі батьки, у яких є такі
діти, і щаслива земля, де є такі сім’ї.”
Молитва
за кохану людину
Отче Боже наш! Ти, Який любиш нас, Тобі довіряю все,
що маю найдорогоціннішого, мій скарб – кохану людину. Ти любиш більше, ніж я
зможу полюбити. Довіряю її Твоїй любові, огорни її Своєю опікою і оберігай від
усякого зла. Нехай Твій ангел охороняє і береже. Даруй їй (йому) здоров’я і
мудрість, наповни радістю й миром. Нехай оточує її (його) доброзичливість
людей, нехай на своїй дорозі зустрічає посмішку і прихильність людей.
Божий Промисле! Тобі віддаю нас і цю любов, яка
розквітла в наших серцях. Допровадь нас щасливо до шлюбу й допоможи побудувати
спільний дім, в якому Ти мешкатимеш з нами. Ти, що піклуєшся про польові лілеї
і небесне птаство, будь з нами і в нас виповниться Твоя свята безпомилкова
воля.
Маріє, Мати чистої любови! Молися за нас. Амінь.
МОЛИТВА СВЯТОГО ФРАНЦИСКА АССІЗЬКОГО
О, Боже! Вчини нас знаряддям Твого миру,
щоб ми сіяли любов там, де панує ненависть; прощення
там, де панує кривда;
мир там, де панує незгода;
надію там, де панує розпач;
світло там, де панує темрява;
радість там, де панує смуток.
Вчини так, щоб ми могли не стільки шукати відради,
скільки давати її;
не стільки шукати розуміння, скільки розуміти;
не стільки шукати любові, скільки любити.
Бо даючи — одержуємо,
прощаючи — отримуємо прощення,
а помираючи — народжуємося до життя вічного.
Через Ісуса Христа, Господа нашого.
Амінь
Хіба
це не дивно?
Хіба це не дивно, що 20-долларова банкнота здається
такою великою сумою, коли жертвуєте її в церкву, але такою невеликою, коли
ходите по крамницях?
Хіба це не дивно, коли 2 години в церкві здаються
такими довгими і такими короткими, коли ви дивитесь гарне кіно?
Хіба це не дивно, що важко знайти слова у молитві,
але це зовсім не проблема, коли ви розмовляєте з другом?
Хіба це не дивно, коли важко і нудно прочитати один
розділ з Біблії, але так легко прочитати 100 сторінок популярного роману?
Хіба це не дивно, що кожен бажає отримати білети на
перші ряди на концертах або іграх, але роблять все можливе, щоб сидіти (стояти)
на останньому ряду в церкві?
Хіба це не дивно, що ви повинні знати про захід в
церкві за 2-3 тижні до нього, щоби включити його до свого щоденного списку
справ, але ви можете владнати цю проблему для інших подій в останню хвилину?
Хіба це не дивно, коли важко вивчити слово про Бога,
щоб поділитися ним з іншими, але так легко вивчити, зрозуміти, поширити і
повторити плітки?
Хіба це не дивно, що ми віримо всьому, про що
говорять журнали і газети, але не довіряємо словам з Біблії?
Хіба це не дивно, що кожен хоче для себе місце на
небі, але не кожен хоче вірити, робити чи говорити щось, щоб туди потрапити?
Хіба це не дивно, що ми надсилаємо всілякі жарти по
e-mail-у і вони одразу передаються іншим, але коли збираємося надіслати
повідомлення про Бога, то перш ніж поділитися цим з іншими, ми двічі
розмірковуємо?
Це
дивно, чи не так?
12
липня - свято верховних апостолів Петра і Павла
12 липня церква відзначає День славних і всехвальних
первоверховних апостолів Петра і Павла. У цей день закінчується Петрів або
Апостольський піст, встановлений Церквою на згадку про служіння і страждання
святих апостолів.
Апостол Петро - уродженець міста Віфсаїди, брат
апостола Андрія, жив зі своєю сім’єю у Капернаумі і займався рибальством. Звали
його Симоном, а ім'я Петро (що означає камінь) він отримав від Ісуса Христа.
Життя Петра більше за інших апостолів висвітлене в євангельських оповідях тому,
що він весь час знаходився поряд з Христом, особливо сильно був прив'язаний до
Нього, перший беззастережно вірить в Божественне послання Господа. За це він
був удостоєний особливої близькості до Господа.
Христос,
затвердивши Петра в апостольському званні, триразово повторив: "Паси овець
Моїх». І Петро став одним з найсміливіших проповідників Євангелія. Уже в день
П'ятидесятниці він звернув у Христову віру 3000 чоловік.
Петро
прославився багатьма зціленнями, а в Іоппії воскресив з мертвих Тавіфу,
безтрепетно свідчив про Христа перед начальниками іудейськими і судом
синедріону, був двічі ув'язнений у темниці, приречений на смерть, але після
чудесних звільнень ангелом не залишав свого проповідницького подвигу. Він
побував в різних країнах Сходу і Заходу. Петро помер мученицькою смертю в Римі
приблизно в 57 році. Засуджений до хреста, він попросив розіпнути його вниз
головою, вважаючи себе негідним померти, як Господь.
Апостол Павло носив ім'я Савл, що означає
«випроханий», «вимолений», і лише через деякий час після звернення до Христа
став називатися Павлом. Він був родом з Тарсу, жителі якого користувалися
правами римських громадян. Виховувався при Гамаліїлі, найвідомішому іудейському
законовчителі того часу. Савл виріс шаленим захисником вітчизняного закону і
батьківських переказів. Євангельська проповідь апостолів викликала його гаряче
обурення, і він став одним з головних їхніх гонителів. Він навіть брав участь в
убивстві першого християнського мученика - архідиякона Стефана, проте був
чудовим чином обернений до віри Самим Господом. Після цього Савл хрестився і
став ревним проповідником християнства. Зробивши декілька подорожей по
Середземномор'ю, він заснував церкви в Малій Азії, Греції і Римі. Апостол Павло
був обезголовлений мечем у тому ж році, що і апостол Петро.
Апостол
Павло, як і апостол Петро, багато потрудився в поширенні Христової віри і
справедливо відзначається разом з ним «стовпом» Церкви Христової і
первоверховним апостолом. Вони обидва мученицькою смертю померли в Римі при
імператорі Нерона, і їх пам'ять святкується в один день.
О Ісусе, глянь на мене,
Зроби добре дитя з мене.
В мене серце ще маленьке,
В нім ніхто не може жити,
Тільки ти, Ісусе дорогенький.
Я до Тебе ручки зношу,
Здоров'ячка прошу
Для тата, для мами,
Для всієї родини,
Вислухай молитву
Малої дитини.
Чудотворна ікона Матері Божої в Улашківському
василіянському монастирі Різдва Пресвятої Богородиці (Україна)
Згідно з переказами
історія Улашківської чудотворної ікони Божої Матері сягає другої половини XVII
ст. Спершу ця ікона знаходилася у церковці Різдва Пресвятої Богородиці.
Численні чудесні
оздоровлення, що відбувалися біля цього образу Пресвятої Богородиці, а також
чудесну захорону жителів краю від набігів жорстоких ординців на села і міста
Галицького Поділля документально засвідчує монастирський літопис записами від
1678 року.
Хоча монастир і сам неодноразово потерпав, був
поруйнований і пограбований бусурманами, але ікона Пресвятої Богородиці чудом
залишалася на місці непошкодженою.
У 1740 році
монастир був пограбований, але цього разу не татарами чи турками, а російськими
військами під командуванням генерала Мініха (усе цінне церковне майно -
рукописи, книги, богослужбові речі і навіть всі ікони було вивезено).
Чудотворна ікона Пресвятої Богородиці не пропала безслідно. Ймовірно вона була
кимось викуплена. Через більш ніж два десятиліття вона знову повернулася в
обитель.
Власне цю ікону
Пресвятої Богородиці й передала 1765 року українська шляхетна родина
Добринських-Ратиборських в Улашківський василіянський монастир.
Отримавши від
Духовної комісії рішення на основі відповідних, стверджених присягою зізнань
очевидців чуд, які сталися при цій іконі Матері Божої, грамотою від 4 жовтня
1773 року єпископ Лев Шептицький проголосив Улашківську ікону
"благодатною", тобто чудотворною.
У 1774 році
стараннями ченців Улашківської обителі на пожертви побожних краян для
чудотворної ікони Матері Божої було справлено срібні позолочені шати.
У 1868 році цю
чудотворну ікону було перенесено зі старої монастирської церкви до сучасного
мурованого храму Різдва Пресвятої Богородиці в Улашківцях. Улашківська
монастирська обитель стала найбільшим відпустовим місцем усього Галицького
Поділля.
В час радянського
комуністичного режиму чудотворна ікона Матері Божої знаходилася в Улашківській
парафіяльній церкві у зв'язку з тим, що чернеча обитель була зруйнована, а
монастирська церква знаходилася у вкрай занедбаному стані.
Завдяки
заступництву Матері Божої вірні знаходили при чудотворній іконі Улашківської Пресвятої
Богородиці полегшення і заступництво перед Богом.
Фото та техт взятий
з релігійного записника "Календар "Місіонаря" 2003"
1. Бог не запитає
тебе, яким автомобілем їздив, але скількох людей ти підвіз…
2. Бог не запитає
тебе, яку площу мав твій дім, а скількох подорожніх ти в ньому прийняв…
3. Бог не запитає
тебе, як ти одягався, а запитає, скількох людей ти зодягнув…
4. Бог не запитає
тебе скільки грошей ти заробляв, але яким способом…
5. Бог не запитає
тебе яку посаду ти займав, але чи ти працював чесно і сумлінно...
6. Бог не запитає
тебе, скільки ти мав приятелів, але для кого з них був приятелем ти…
7. Бог не запитає
тебе, в якому оточенні ти жив, але як ти ставився до своїх сусідів…
8. Бог не запитає
тебе, скільки разів ти говорив правду, але запитає скільки разів ти збрехав...
9. Бог не запитає
тебе, чому ти так довго зволікав з покаянням і виправленням. Він з любов'ю
запровадить тебе до твого небесного житла.
Ти говориш про досягнення, Він каже: через хрест.
Ти говориш про вплив на світ, Він каже: будучи
останнім.
Ти говориш про силу, Він каже: ставши дитиною.
Ти говориш про багатство, Він каже: живучи убого.
Ісус Христос не має таких самих ідей, як ти,
тої самої ментальности,
того самого способу життя,
тих самих методів,
тих самих оцінок...
Тяжко порозумітися,якщо розмовляти різними мовами!
Маєш погодитися на переворот у своєму світогляді.
Голод
заглядає в очі 11 млн. африканцям
11 млн. людей можуть загинути від голоду, якщо
населення Сахеля не отримає негайної допомоги.
Тривогу з цього приводу підняла Організація
Об’єднаних Націй, наголошуючи на драматичній ситуації людей, на теренах земель
поблизу Сахари. Погіршення ситуації спричинило й те, що більшість благочинних
організацій зосередили свої зусилля на допомозі Сирії. Краї Сахеля потребують
близько 2 млрд. дол.
«Це тривала криза, яку можна назвати структурною.
Набирає вона сили чи ні залежить від опадів. Ситуацію в регіоні ускладнює й
напружена атмосфера у Малі, - говорить Мойра Морацеллі ( Moira Moracelli),
відповідальна в італійському «Карітасі» за допомогу африканським країнам, що
постраждали від гуманітарних криз. – Більш, ніж півмільйона людей змушені були
залишити свої домівки, понад 170 тис. людей втекли в сусідні країни. Це
означає, що 700 тис. осіб потребують допомоги, включаючи продовольчої. На жаль,
ця криза була забутою у мас-медіа. І як наслідок цього зменшеншується кількість
доброчинців, а ситуація як і раніше дуже тривожна».
Стрийська
(Ліська) чудотворна ікона Пресвятої Богородиці
Стрийська (Ліська) чудотворна ікона Пресвятої
Богородиці (друга половинв ХVІст.) Історія Ліської чудотворної ікони
розпочинається із василіанського монастиря Різдва Пресвятої Богородиці, який
знаходився на околиці м. Лісько і функціонував тут у 1669 -1700 р.р. і спочатку
знаходилася у невеличкій дерев’яній монастирській церкві Різдва Пресвятої
Богородиці Перші згадки про чудотворні дійства ікони датовані 1570 р.. Ця ікона
походить з містечка Лісько, що розташоване у Надсянні – на етнічній українській
території, яка відійшла до Польщі в 1946 – 1947 pp. На околиці Ліська стояла
невелика церква Різдва Пресвятої Богородиці, де перебувала чудотворна ікона.
Місцева легенда розповідає, що ікона показалася на пні зрізаного дуба. Цей
дубовий пень був замурований у головному вівтарі церкви, а сама ікона
поставлена на бічному вівтарі. Датують Ліську ікону 1690 – 1710 pp. Своїми
чудами вона прославилася далеко за межі Надсяння. До неї приходили помолитись
прочани з Галичини, Словаччини, Угорщини. Так, наприклад, одна родина з далеких
Карпат отримала ласку чудесного зцілення їхнього сина від сліпоти: тато з
хлопчиком прибули на молитву до Божої Матері в Ліську, а коли поверталися
додому, на мості через річку хлопчик раптом запитав: «Тату, а що це таке?»
Вражений батько схвильовано пояснив: «Це лебеді на Сяні». На початку Другої
світової війни парох церкви о. Юліан Чучкевич служив Святу Літургію і під час
освячення зауважив, що вогонь на свічці видовжився, а потім утворилася
поперечка. Священик та люди побачили хрестик, який до кінця Служби Божої
палахкотів, а потім сам зник. Припускали, що буде велике терпіння. Операція
«Вісла» польського та радянського урядів стала трагедією для сотні тисяч
українців, які примусово були вигнані з прабатьківських земель і переселені на
захід Польщі або в Галичину. У розпорядженні депортованих було 2 години, щоб
зібрати речі. Кожна родина брала найнеобхідніше. Члени церковного братства
попросили пароха дозволу забрати ікону. Її вивезли до Стрия і 25 січня 1946 р.
передали в Успенську церкву. І тут слава про чудодійну силу ікони Пресвятої
Богородиці швидко рознеслася між вірними. Парох церкви о. Михайло Дацишин
свідчив, що в 1954 р. хлопчик Іриней Гутнікевич захворів на менінгіт. У
Стрийську лікарню приїхав до нього знаменитий доктор Коржинський зі Львова. Він
оглянув дитину і сказав: «Ми тут безпорадні, хіба що... – і вказав пальцем на
небо – один на сто виходить з такої недуги, і то, звичайно, калікою». Родина
просила о. Городиловського увесь травень служити молебні перед чудотворною
іконою за здоров’я Іринея. Та коли до кінця місяця залишилося кілька днів, о.
Городиловський сказав, що сьогодні служитиметься подячний молебень, – Іриней
одужав. Вирісши, він став лікарем. Найбільшим знаком вшанування ікони є
відпусти, що відбуваються в день Положення ризи Богородиці 15 липня. Відпуст
традиційно починається в переддень свята із Вечірні, служиться Водосвяття,
читання молитов над хворими, відбувається урочистий обхід та обнесення навколо
храму Ліської чудотворної ікони Божої Матері. Чування триває всю ніч.
Божественна Літургія увінчує свято.
Боронявська
чудотворна ікона Божої Матері
Було це так у той час, коли монахи жили в печерах у
лісі, їм з'являлася Божа Матір. Очевидці переповідали, що «...Богоматір була
одягнена в білу, немов сніг, одіж, поверх котрої був блакитний плащ. Голова
Божої Матері була оточена діадемою сіяючих зірок. Руки її ніжні, пальці
витончені. На правій руці тримала накидку так, якби тримала дитятко Ісуса на
руках. Обличчя миле, уста дуже гарні». У 1785 році монахом Й. Базилевичем була
подарована боронявському монастирю чудотворна ікона Божої Матері.
Йоанікія Базилевича зацікавила поява нашої
Заступниці, і він передав на полотні образ Божої Матері саме в момент з'яви. На
свято Благовіщення приніс ікону в монастир, де її освятили і встановили на
іконостасі у монастирській церкві. Відмовляти молитви перед нею приходило все
більше людей. Прочани проявляли набожність до Небесної Матері, вимолювали перед
своєю Заступницею й Покровителькою полегшу у життєвому горі, складали свої
щедрі пожертви на храм Божий. На всю околицю прославилася боронявська ікона Божої
Матері численними чудами.
За чудотворні зцілення цю ікону Пресвятої Богородиці
в кінці XVIII ст. на основі подань Духовної комісії було визнано
"благодатною", тобто чудотворною, а згідно з декретом Папи Лева XIII
від 28 березня 1893 року її було короновано, а монастиреві надано дозвіл на
проведення відпустових свят три рази на рік: Благовіщення Пречистої Діви Марії,
св. пророка Іллі і Воздвиження Чесного Хреста. З того часу на багатолюдні
відпусти з усіх сторін краю і далеко з-за його меж в Бороняву йшли українці,
мадяри, чехи, словаки, румуни, щоб вимолювати перед Небесною Ненькою полегшення
у життєвих негараздах, зцілення з тілесних і душевних недуг.
Ось
деякі розповіді прочан.
• Була осінь 1786 року. Всі йшли, щоб поцілувати
ікону Божої Матері. Коли підійшов один чоловік, сам він був сектант, і підняв
руки, щоб зняти цю ікону й розбити її, то вмить з криком упав, деякий час лежав
нерухомо. Люди подумали, що він помер, але піднявся та розказав про свій задум
знищення ікони. І лише так повірив, що є Бог, є Божа Матір, і з тих пір став
справжнім християнином.
• Один мельник був дуже хворий, і його жінка Анна
молилася у Бороняві біля ікони Божої Матері, просячи зцілення для свого
чоловіка. Коли вона прийшла з монастиря додому, побачила чоловіка здоровим. У
одної селянки була кровотеча, і нічим не могла вона злічити її. Вирішила прийти
у Бороняву. Довго молилася біля ікони Божої Матері, а відтак пішла і поцілувала
ікону. В ту ж мить, кровотеча припинилася. В подяку Богу і Діві Марії дала
обіт, що щорічно буде приходити сюди на відпустові празники.
Однак у 1928 році, після відпустового празника
пророка Іллі, 2 серпня знайшлося двоє безбожників, один із с. Нанково, інший -
місцевий житель. Вони, заховавшись у монастирській церкві, ввечері викрали
чудотворну ікону Божої Матері. Цю реліквію сховав у себе вдома житель Бороняви.
Але Бог скарав невірника. Дуже тяжко мучився цей чоловік, муки були
смертельними. Однак в передсмертний час він зізнався своїй дитині, де захована
ікона. Згодом вона була повернута до монастирської церкви.
У роки панування радянської влади в Україні, коли
всі василіянські чернечі осередки, в тому числі і боронявський монастир було
ліквідовано, Боронявську чудотворну ікону Божої Матері зберігали побожні жителі
Закарпаття.
8 квітня 1991
року чудотворну ікону було урочисто перенесено із міста Хуста до монастирської
церкви Боронявської василіянської обителі, яка зараз ще будується.
Багато прикрас приносили для ікони в знак подяки.
Так було і на Воздвиження Чесного Хреста, 27 вересня 1991 року. Якась жінка, не
назвавшись хто вона і звідкіля, подала ігумену о. Богдану два намиста в дар для
боронявської ікони, мовивши: «Божа Мати достойна цього подарунка від мене».
І хоча б, здавалось, не надто скромні пожертви для
нашої Небесної Заступниці, але завжди пам'ятаймо, що найкращий дар - це щира
молитва. Божа Матір ніколи не залишає у біді того, хто приходить до неї з
чистим серцем, з надією, вірою та любов'ю. З того часу відновилися
багатотисячні паломництва до Боронявської Пресвятої Богородиці, яка продовжує
далі заступатися за тих, хто з вірою приходить до неї і у щирих молитвах з
чистим серцем, з надією просять її материнської опіки.
У 1999 році завдяки старанням о. ігумена Андрія
Шкреметка, ЧСВВ і о. Атаназія Чийпеша, ЧСВВ збудовано нову, гарну каплицю. Вона
призначена для відправлення богослужінь під час багатолюдних відпустів.
Декалог
любові до наших ближніх
Поважай кожну людину. Вмій побачити в ній Христа.
Будь чуйним до ближнього, бо він - твій брат. "Хто не любить брата свого,
якого бачить, той не може любити Бога, якого він не бачить" (1 Ів. 4, 20).
Думай добре про всіх. Погано не думай ні про кого.
Старайся навіть у найгіршій людині знаходити що-небудь добре. "Малодушних
підбадьорюйте, підтримуйте безсилих, супроти всіх будьте терплячі" (1 Сол.
5, 14).
Стався до інших доброзичливо. Не говори про ближніх
погано. Попроси вибачення, якщо скривдиш словом. Не вноси розладу у стосунки
між людьми. "Лиши гнів, покинь пересердя; не палай гнівом, а то накоїш
тільки лиха" (Пс. 37, 8).
Говори з кожним мовою любові. Не підвищуй голосу. Не
вживай лайливих слів. Не ображай. Не будь причиною сліз. Заспокоюй і будь
добрим. "Любов - довготерпелива, любов - лагідна, не гнівається, не
задумує зла, все зносить, все перетерпить" (1 Кор. 13, 4-7).
Прощай все і всім. Не тримай кривду в серці. Завжди
роби перший крок до примирення. "Уважайте, щоб ніхто не віддавав нікому злом
за зло, а старайтесь робити добро один одному і для всіх" (1 Сол. 5, 15).
Роби все на користь ближньому. Чини добро кожному
так, як хочеш, щоб чинили тобі. Думай не про те, що тобі хтось щось винен, а що
ти перед іншими в боргу. "І як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і
ви так само" (Лк. 6, 31).
Співчувай не тільки на словах, а й на ділах. Завжди
спіши з утіхою, порадою, щирою розрадою. "Страждання нинішнього часу
негідні майбутньої слави, яка має нам з'явитись" (Рим. 8, 18).
Працюй сумлінно. Пам'ятай, що плодами твоєї праці
користуються інші, так як і ти сам користуєшся працею інших. "Як хтось не
хоче працювати, хай і не їсть" (2 Сол. 3, 10).
Допомагай своїм ближнім. Будь відкритий на потреби
бідних і хворих. Ділись із ближніми. Старайся побачити навколо себе тих, що
живуть у злиднях. "Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний"
(Лк. 6, 36).
Піст і молитва
Піст та молитва —
це духовна зброя, яка обороняє нас від злого духа та підносить нас до Бога. Без
цієї зброї ми не можемо звільнитись з пут гріха і неволі зла. Християнин, як
воїн Ісуса Христа, повинен вміти правильно користуватись цією зброєю. Тобто
правильно вміти постити та молитися. Бо недбалий піст та молитва накликає на
нас справедливий докір Христа: "Роде невірний, докіль буду з вами? Доки
вас терпітиму?". Та про тих, хто постить лицемірно, Господь сказав їм, що
вони за такий піст отримали нагороду від людей (Мт. 6, 16). Недбалий та
лицемірний піст замість звільнення нас від зла, робить нас знаряддям злого
духа. І ознаками такого посту є гордість, бажання хвальби, осудження та обмови
інших, закам'янілість серця до Бога. Проти такого посту застерігають нас
зокрема св. Василій Великий та св. Іван Золотоустий кажучи, яка користь людині
стримуватись від м'яса, а з'їдати свого брата. А правдивий піст це стримання
від гріха. Тож і ми дослухаймося цього корисного повчання святих та великих
учителів св. Церкви, бо правдивий піст приносить нам звільнення від зла, дає
мир нашій душі та Божу присутність. А де Божа присутність — там тремтять демони
і не можуть там перебувати. Тому Свята Церква у цьому часі посту дає нам
можливість краще застановитися над своїм життям, краще пізнати користь посту та
молитви. Бо людина, яка не вміє себе стримати, не тільки згубить своє вічне
життя, а й земне. Стриманість загартовує нашу волю. Стриманість від окремої їжі
в часі посту не дає нам причини гордитись чи хвалитись, а допомагає зрозуміти,
що ми живемо не щоб їсти і пити, а п'ємо і їмо, щоб жити. Правдивий піст — це
стримання від гріха і всього, що веде до нього. Правдивий піст — це читання
Святого Письма, творів святих отців церкви, це розважання над своїм життям,
щире покаяння та навернення до Бога, це добрі вчинки та вчинки милосердя. Такий
піст очищає наше серце та робить його гідним пристановищем Святого Духа.
Занедбання цього веде нас до опанування злим духом, який робить нас глухими до
Божого Слова, та німими, щоб звіщати Боже Слово. Злий дух намагається згубити
наше життя та нашу вічність, кидаючи нас, то в воду, то в вогонь, тобто в різні
крайнощі цього земного життя. Піст і молитва допомагають нам жити не в
крайнощах, а знайти Божу волю в житті, яка примирить наше серце та покаже
правдиві цінності. Піст дає можливість пізнати нашу неміч. А молитва допомагає
прибігнути до Бога, прикликати його на поміч та пізнати його велике милосердя
та Любов до нас.
Тому не будьмо
глухими до Божого Слова, але в часі Петрового Посту, втікаючи від злих вчинків,
стараймося більше працювати над собою. Просім Божого Милосердя простити наші
гріхи та Божої Помочі змінити наше життя.
Стараймося належно
використати час Петрового Посту, щоб відкрився наш внутрішній слух до Божого
Голосу, щоб наші духовні очі могли побачити Божі діла у нашому житті, та щоб
відкрилися наші уста прославляти Христа у Його Святому Воскресінні.
Древня молитва
Господи, Боже мій, удостой мене бути знаряддям миру
Твого,
Щоб я вносив любов туди - де ненависть,
Щоб я прощав - де ображають,
Щоб я об'єднував - де є сварка,
Щоб я говорив правду - де панує неправда,
Щоб я здвигав віру - де тиснуть сумніви,
Щоб я збуджував надію - де мучить відчай,
Щоб я вносив світло в пітьму,
Щоб я збуджував радість - де горе живе.
Господи, Боже мій, удостой не щоб мене втішали, але
щоб я втішав,
Не щоб мене розуміли, але щоб я інших розумів,
Не щоб мене любили, але щоб я інших любив,
Бо хто дає - той отримає,
Хто забуває себе - той віднаходить,
Хто прощає - той буде прощений,
Хто вмирає - той прокидається для вічного життя.
Прочитай і подумай.
Хто вірує, той бачить. Хто вірує, той ніколи не
самотній, тому що віра - це добро для всіх, спільне благо, яке допомагає
відрізняти добро від зла, будувати наші суспільства, даруючи надію. Віра не відокремлює людини від дійсності,
але допомагає збагнути її найглибше значення.
Вірогідним свідком віри є Ісус, через якого Бог діє
в історії. Хто вірує в Ісуса, той не тільки дивиться на Нього, але також і під
Його кутом зору. І подібно,
як у щоденному житті ми довіряємося архітекторові, фармацевтові, адвокатові, що
знають краще за нас певні речі, так само у справі віри ми ввіряємося Ісусові,
«експертові Божих речей», який пояснює нам Бога. Віра не є приватним фактом, тому
що її визнаємо у Церкві, як конкретному сопричасті віруючих.
Між вірою, істиною
та любов’ю є тісний зв’язок. Віра без істини не спасає, залишаючись лише гарною
казкою, передовсім сьогодні, коли переживаємо справжню кризу правди, спричинену
культурою, що вірить лише в технології та правду кожної окремої особи, віддаючи
перевагу індивіду, а не спільному добру. Найбільше забуття
сучасного світу - це відкинення великої істини, забуття питання про Бога, з
огляду на побоювання фанатизму, віддаючи перевагу релятивізму. Однак, віра - це
не прямолінійність, віруючий не є нахабним, тому що правда, яка походить з
Божої любові, не накидається силою і не розтоптує особистість. Саме тому
можливий діалог між вірою та розумом: насамперед, тому що віра пробуджує
критичний сенс та розширює горизонти розуму; а по-друге, тому що Бог є світлим,
а отже, навіть невіруючі, які шукають Його щирим серцем, можуть Його знайти.Хто стає на дорогу чинення добра, той вже
наближається до Бога.
Хто
відкрився на Божу любов, не може тримати цей дар виключно для себе. Подібно, як
полум’я, яке запалюється одне від одного, так і світло Ісуса сяє на обличчях
християн і передається з покоління в покоління завдяки свідкам віри. Отож, існує
міцний зв’язок між вірою та пам’яттю, бо любов Бога єднає усі часи та робить
нас сучасниками Ісуса.
Насамперед – Хрещення, яке пригадує нам про те, що віра
має бути одержаною в церковному сопричасті, тому що ніхто не може охристити сам
себе. Воно також вказує на співпрацю між Церквою та родиною в передаванні віри.
Цінна пожива для віри - Пресвята Євхаристія, яка вчить нас дивитися у глибину
дійсності. Інші засоби - це «Символ віри» та «Отче наш», які занурюють
віруючого у правди, які він визнає, та дають йому можливість дивитися очима
Ісуса. Врешті, Десять Божих Заповідей, які не є збором заборонних наказів, але
конкретними вказівками про те, як увійти в діалог із Богом. Крім того, віра є
одною, а єдність віри - це єдність Церкви.
Віра,
яка народжується з Божої любові, робить міцнішими узи між людьми, стає на
служінні справедливості, права, миру. Вона не віддалена від світу, навіть
більше, якщо усунемо її з наших міст, то втратимо довіру між собою, залишаючись
об’єднаними виключно з огляду на страх чи інтереси.
Віра просвітлює різні середовища. Ними є родина,
заснована на подружжі, як постійному зв’язку між чоловіком та жінкою; світ
молоді, яка прагне великих ідеалів і якій зустріч із Христом дарує стійку
надію, що не розчаровує. Віра -
це не місце втечі для боязких, але розширення горизонтів життя.
Віра також просвітлює природу, допомагає нам
шанувати її та шукати такі моделі розвитку, які не ґрунтуватимуться лише на
користі і прибутку, але сприйматимуть створений світ, як дар. Вона вчить нас
визначати справедливі форми управління, в яких влада є від Бога і є служінням
спільному добру. Вона дарує нам можливість прощення, що веде до подолання
конфліктів. І коли бракує віри, то існує небезпека, що забракне фундаментів
життя. А тому, не потрібно соромитися прилюдно визнавати Бога, адже віра
просвітлює усе суспільне життя.
Також страждання і смерть набувають сенсу, коли
поручаємося Богові. Страждаючій людині Бог
не дає аргументів, які все пояснюють, але пропонує свою присутність та
супровід. Тому віра поєднана з надією.
Звук дзвонів руйнує мікроби
Ви задумувалися
коли-небудь, чому в людей з'явилися такі дивні звички: співати, танцювати,
вигадувати музичні інструменти та грати на них. Все в природі має свій сенс.
Насправді всі перелічені дії є потужним лікувальним засобом, і не лише для
душі, а й для фізичного тіла.
У Середньовіччі,
коли від епідемії чуми вимирали цілі поселення, мешканці кількох міст
врятувалися від смертельної хвороби незвично: там день і ніч звучали церковні
дзвони. У наш час учені провели дослідження і з'ясували причину цього явища:
вібрації звуку церковних дзвонів чинять руйнівну дію на хвороботворні бактерії.
Ми рідко аналізуємо
й оцінюємо належним чином те, що оточує нас від народження і є невід'ємною
частиною нашого життя. Зокрема, й вплив різноманітних звуків, музики, танців.
Наші предки активно за допомогою звуків боролися з тугою, переживали радісні
події, приводили себе в стан рівноваги. Тому довгими зимовими вечорами дівчата
й жінки збиралися разом, і їхня робота обов'язково супроводжувалася піснею. Люди
співали і під час тяжких польових робіт, і повертаючись додому. І причина тут
не в надмірній любові до мистецтва. Таким чином прадіди, не усвідомлюючи того,
вмикали природний механізм відновлення організму, підвищення його опірності
хворобам.
Запам'ятай!
Крик - народжує
грубість;
Обман - народжує
недовір'я;
Непрощення –
народжує озлобленість;
Посмішка -
розтоплює лід;
Покаяння -
пом'якшує покарання;
Прощення –
приносить полегшення;
Відкритість -
викликає довіру;
Турбота - наповнює
життя змістом;
Посієш бажання –
пожнеш вчинок;
Посієш вчинок –
пожнеш звичку;
Посієш звичку –
пожнеш характер;
Посієш характер -
пожнеш долю.
Цікаві факти про св. Миколая:
• Св. Миколая прославляють
на морі. Коли наближається гроза
і штормить море, тоді кличуть Його на допомогу. Існує версія, що він також був
мореплавцем або рибалкою, але ймовірніше, що його родина мала певне відношення
до рибальства.
• Св. Миколай у IV
столітті був єпископом у місті Мирі (Мала Азія), в давній Лікійській провінції.
• св. Миколай
народився в місті Патарі, де його стрий був єпископом. Побожні батьки дбайливо
виховували свого сина в християнському дусі, а стрий дбав про його освіту.
Після передчасної смерті батьків Миколай вирішив передати успадкований по
батьках маєток на діла християнської
любові.
• Св. Миколай з’явився у сні Римському імператору
Константину І Великому та наказав йому
відпустити на волю трьох старшин, які несправедливо були засуджені на смерть.
• Багатство, яке
він успадкував від своїх батьків, Святий не вважав своєю власністю, а добром,
що належить усім бідним і потребуючим. Св. Миколай не чекав, щоб людина, яка
щось потребує прийшла до нього і просила допомоги, а сам шукав бідних, щоб їм допомагати. А робив це переважно
так, що ті навіть не знали, хто є ї хнім доброчинцем.
Св. Миколай чинив згідно з Святим Євангелієм: "Нехай незнає ліва рука, що
дає права" та слідкував, щоб сповнилися Христові слова: "Не показуйте
своєї праведності перед людьми, щоб вони вас бачили і хвалили за те; нехай знає
про ваші добрі діла лише Отець Небесний".
• Св. Миколай
вважається захисником бідних,
скривджених та несправедливо засуджених. Шанували святителя і як покровителя
шлюбу. Бо, згадаймо, що одне з перших його чудес - рятунок від ганьби та блуду
трьох сестер, батько яких не мав коштів на посаг і весілля, а св. Миколай
потай тричі підклав йому під двері мішок
з грошима.
• Коли в Мирах
помер єпископ Іван, навколишні єпископи зібралися вибирати нового і просили
Бога вказати їм найдостойнішого чоловіка на це звання. Архієпископ мав видіння
у сні, щоб чоловіка, який перший прийде вранці до церкви на молитву, вибрати і
висвятити на єпископа, бо це праведна людина, що горить любов'ю до Бога і
ближнього. Першим, хто прийшов до церкви на молитву, був св. Миколай. Тоді
найстарший єпископ сказав йому, що він, за Божою волею, має прийняти свячення
на єпископа. Св. Миколай ніколи навіть не думав про таку високу честь,але все ж не міг йти проти виразної Божої волі.
Тоді він розповів архієпископу, що і він мав дивне видіння: Ісус Христос
передав йому святе Євангеліє, а Божа Мати - єпископський омофор. І ось він
встав рано, щоб піти до церкви і просити в Бога ласки і просвітлення, як
розуміти цей сон, а тут йому повідомили, що він має бути єпископом.
• св. Миколай жив
дуже скромно. Одяг його був простий, він їв тільки один раз на
день-ввечері; весь час присвячував
молитві й ділам християнського милосердя.
• Кожного року 1 вересня
св. Миколай скликував на Собор духовенство, радився з ним про потреби
народу, наказуючи дбати про бідних, виконувати бажання Христа: "Нехай не
буде бідних між вами..."
• Бог помагав св.
Миколаю виразними чудами. Коли в Мирі
настав голод, св. Миколай ревно просив у Бога помочі. На далекій Сицилії одному
торговцеві збіжжям являється в сні св. Миколай
і дає йому добрий грошовий завдаток та замовляє корабель збіжжя для
голодуючих у Мирі. Пробудившись, купець, на своє велике здивування, знайшов у
своєму кулаку завдаток на збіжжя, що його остаточно переконало: це був не звичайний сон, а Боже об'явлення.
Купець відразу наповнив корабель збіжжям, приплив до Мири, де Миколай купив це
збіжжя для голодуючих.
• Св. Миколай був дуже ревний у Божих справах,
за свободу Церкви, за чистоту християнської віри, за поширення Царства Божого
на землі. Якийсь час його за це посадили до
в'язниці.
• Миколай на І
Соборі в Нікеї (325 р.) виступив проти єретика Арія, який заперечував у Христі
Божу природу. Арій навчав, що Христос не був Богочоловіком, а тільки людиною,
хоч і великим пророком і посланцем Божим. Коли ж на Соборі Арій вперто хулив
Христа, то Святий Миколай вдарив Арія в лице. Отці Собору не похвалили Святого
за це і навіть наклали на нього церковну покуту.
• З мощей св.
Миколая, що спочивають в катедральному храмі італійського міста Бар, дотепер
випливає цілюще миро, і діються при них чуда.
Як
діти повинні поводитися у храмі?
Дорогі діти, ви разом з батьками щонеділі і щосвята
ходите до Церкви на Божественну Літургію, та чи знаєте, як повинен поводити
себе християнин у храмі?
Якщо ти вже ходиш до школи, а особливо якщо вже
приступав до Урочистого Святого Причастя та Пресвятої Тайни Покаяння, то ти
спроможний і зобов’язаний поводитися правильно у храмі. Отож:
• коли входиш
у Храм і бачиш Святі Ікони, думай про те, що Сам Господь і всі Святі дивляться
на тебе;
• приходити до Служби потрібно завчасно (за 5-10
хвилин);
• увійшовши, перехристися і поцілуй ікону на
тетраподі;
• перед входом чоловіки (хлопці) знімають головні
убори;
• одяг повинен бути пристойним і охайним;
• вітатися в церкві потрібно: “Слава Ісусу Христу”,
відповідати: “Слава навіки”; якщо це різдвяний час, то “Христос
Рождається”,відповідати: “Славімо Його”; якщо великодній час: “Христос Воскрес”
- “Воістину Воскрес”.
• у храмі не можна голосно говорити, а найкраще –
обмежити розмови;
• без потреби не варто ходити по храмі;
• якщо ти спізнився, то спокійно увійди до храму,
щоб не завадити молитві інших;
• дітям не можна бігати, пустувати, сміятися (якщо
тобі важко стояти в храмі (душно), то спокійно вийди і уважно молися біля
храму);
• не можна сидіти закинувши ногу на ногу;
• не можна йти з Літургії до її повного завершення
(не можна виходити з храму, доки священик не закриє Царські ворота);
• разом із батьками приступай до Пресвятої
Євхаристії (якщо ти відчуваєш, що тобі потрібно висповідатися, то ,
підготувавшись удома, приступи до тайни Покаяння);
• якщо тобі важко зосередитися на Літургії, попроси
батьків, щоб вони тобі дали молитовник, і , слідкуючи за ним , тобі буде легше
молитися;
• не лінуйся йти до церкви, натомість запрошуй своїх
друзів до церкви;
• хлопці можуть вступити в церковне братство
(прислуговувати на Божественній Літургії);
• дівчата можуть вступити в хоружанське братство
(тримати хоругви).
Пам’ятай, що Господь любить дітей, які приходять до
Церкви, щиро моляться, приступають до Причастя. Молися за своїх батьків, братів
і сестер, дідусів і бабусь, за добре навчання і здоров’я. Розповідай Богові про
всі свої переживання - і він тебе вислухає і допоможе.
Притча
В одному невеликому місті відомого розбійника
переслідувала поліція. Відірвавшись від них далеко вперед, він зупинився за
містом біля каплички недалеко від лісу. Увійшов до неї всередину, взяв свічку,
яка там лежала на столику і, запаливши її, поставив перед великою іконою св.
Миколая Чудотворця. Потім перехрестився і промовив: «Якщо ти є, святий Миколаю,
то порятуй мене. Я визнаю, що багато завдав людям горя. Багато пролилося через
мене сліз і навіть крові. Я грабував, крав, обманював, фальшував, бив,
знущався. Що я тільки не робив! Та не завжди був злим і недобрим. Навіть іноді
у великі свята давав великі пожертви на храми. За це мені особисто дякували і
окремо виголошували многоліття. Отче, якщо ти допоможеш мені врятуватися, то
обіцяю, що піду в монастир, щиро розкаюся і зміню своє грішне життя». Після цих
слів розбійник вийшов. Дорогою до нього прямував просто одягнений, благовидний
старець. Наблизившись, промовив: «Ну що, втікаєш від кари за свої злочини? Якщо
хочеш врятуватися, йди тією дорогою. Там, недалеко від лісу, лежить мертвий
кінь. Стань біля нього і стій. Тебе ніхто не побачить».
Так розбійник і зробив. Дивно, що поряд з ним
пробігли переслідувачі, а на нього не звернули жодної уваги. А коли вони
ввійшли в ліс, розбійник, добре усвідомивши, хто і якою силою врятував його,
спішно направився до старця. Впавши перед ним на коліна і нахиливши голову до
землі, промовив:
– Дякую тобі, святий Миколаю, що врятував мене. Але
якби ти знав, як нестерпно смердів той кінь… Я заледве витримав тих кілька
хвилин, стоявши біля нього.
– Якби ти знав, у скільки разів більш нестерпно
смерділа твоя свічка! І хресний знак, який ти зробив на собі, нічого не
означав. Та й великі пожертви, які ти давав на храми, нічого не вартували, бо
вони були жертвами Каїна: нечесні, нечисті, брудні, бридкі та огидні, тому й
Богові неприйнятні, – мовив старець.
– Але ж, отче, – хотів ще щось сказати врятований
розбійник, та піднявши догори голову побачив, що поряд з ним нікого немає.
Тепер
його дорога пролягла в монастир, в якому він щиро і слізно розкаявся у всіх
своїх злочинах і залишився в ньому, щоб відпокутувати всі свої гріхи. А з
часом, прийнявши чернечий постриг, крім інших своїх історій розповів і цю, щоб
була повчальною для інших.
Як мати виручила сина з біди!
Син однієї бідної
вдови попав в недобре товариство. Мати постійно, але безрезультатно, просила
його залишити своїх нерозумних товаришів. А якось побачила, що син збирається
до своїх друзів на п’янку. Вона приклала всіх зусиль, щоб не пустити його, але
намарно. “Прощавайте, я все ж таки піду,” – холодно промовив син. “В такому
разі, – відповіла мати, – я зачинюся у своїй кімнаті і не перестану молитися за
тебе до тих пір, аж поки ти не повернешся.”
Син пішов, але не
мав спокою. Образ його матері був постійно перед його очима… Нарешті він
вирішив йти додому і подивитися, що робить мама. А коли прийшов, то застав її
на колінах в такому положенні, як і залишав її. Сам впав на коліна перед нею,
обняв її і дякував Богу, що він має таку богобійну маму. З того часу він зовсім
перемінився.
Мультфільм
Підписатися на:
Дописати коментарі (Atom)
Популярні публікації
-
Святий Антонію, проповіднику невичерпної доброти, Бог удостоїв тебе особливого дару – допомагати людям у поверненні втраченого. Прийди нині ...
-
Багатьом віруючим відоме те протиставлення святих і грішних людей, святості і гріха, яке пояснює Біблія. Однак я нерідко стикаюся зі збоче... -
Молитва за заступництвом святих має велику силу. Мені 24 роки, одружена. Щодня спілкуюся з «чудом» – дітьми, адже я вчите...
-
Вислухай нас, Милосердний і Всемогутній Боже, і зішли нам благодать Твою. Будь милостивий, Господи, до молитви нашої, ...
-
Найперше треба заспокоїтися (постаратися стримати свої емоції, особливо тоді, коли дійшло до сварки) Не треба шукати винного і думати над...
-
Дуже-дуже давно високо в горах росли собі троє деревець. Якось вони завели мову про майбутнє. Перше деревце сказало: «Хотіло б я, щоб і... -
Сьогодні нас лякають, що якщо Україна зблизиться із Західною Європою, то опиниться в небезпеці втратити духовні цінності, якими ми жили вп...
-
Ми повинні повірити в Україну, у могутність нашого народу й багатство нашої землі. Але ми зможемо вільно жити на цій землі лише тоді, коли н... -
22 березня в день пам’яті 40-ка Севастійських мучеників у катедральному соборі Преображення Христового УГКЦ, що в Коломиї на Іван...
2 коментарі:
ДУЖЕ ГАРНИИ САИТ ДЯКУЮ
Життя зі мною було нелегким після того, як мій шлюб розпався, коли мій чоловік вирішив розлучитися, але я дякую Богу за те, що він використав Д-ра Вейла, який схожий на Бога на Землі, щоб відновити мій розірваний шлюб за допомогою його потужного заклинання. Я страждав від депресії протягом 6 місяців, але сьогодні я дуже щасливий, що познайомився з Д-ром ВОЄЛОМ, оскільки його заклинання дійсно змусили мене повірити, що заклинання дійсно є і вони діють. Я зневажала всі інструкції, які дав мені Д-Р WALE, тому що він пообіцяв мені, що зробить мене щасливою і гордою, і насправді все це сталося, і мій чоловік повернувся до мене, стоячи на колінах, благаючи мене про прощення за кілька днів після того, як я зв'язався з ним, і тепер ми знову пов'язані на все життя. Я можу сміливо сказати всім, що заклинання DR WALE дійсно найкращі та найпотужніші. Я вічно вдячний йому до кінця часів. Отже, ви можете зв’язатися з ним по електронній пошті через: WhatsApp/Viber: +2347054019402 або електронну пошту: drwalespellhome@gmail.com
Дописати коментар