Смерть парафії
На міських мурах і в парафіяльному часописі з’явився дивний некролог: ”З великим сумом звіщаємо про смерть парафії святої Анастасії. Похорон відбудеться в неділю об 11-ій годині дня”.
У неділю церква святої Анастасії була переповнена: ніколи в ній не збиралося стільки людей, як у цей день. Посеред церкви стояли мари, а у них лежала труна з темного дерева. Парох сказав коротеньку проповідь: ”Не думаю, що наша парафія може повернутися до життя, але оскільки ми майже всі зібралися тут, хочу востаннє спробувати. Я би хотів, щоб ви всі пройшли повз труну, аби попрощатися з покійною. Пройдете по черзі, один за одним, і, глянувши на неї, вийдете через ризницю. Потім, хто захоче, може повернутися на Службу Божу через центральний вхід”.
Отець парох відкрив труну. Всі питали себе: ”Хто там буде? Хто насправді помер?”
Черга рушила. Один за одним парафіяни дивилися в труну і виходили з церкви – мовчазні, збентежені, засоромлені. Кожен, хто хотів побачити труп парафії святої Анастасії і заглядав у труну, бачив у дзеркалі, що лежало на дні, своє відображенн
Вибір художника
Великий Леонардо да Вінчі погодився виконати фреску
у трапезній монастиря Санта Марія делле Ґраціє у Мілані. Це мала бути сцена
Тайної вечері Ісуса з апостолами.
Майстер хотів, аби ця фреска стала його найкращим
твором, отож працював довго і старанно. Братія монастиря уже втрачала терпіння,
проте праця просувалася дуже повільно.
Щоб зобразити лик Христа, Леонардо місяцями шукав
натурника, чиє обличчя виражало б силу і чар, духовність і міць. Нарешті
знайшов: художник надав ликові Ісуса рис Агнелла, щирого і чистого хлопчини,
якого випадково стрів на вулиці.
Минув рік, і Леонардо знову міряв міланські вулиці у
районі, що тішився недоброю славою, заглядаючи до сумнівних і підозрілих кнайп.
Тепер-бо майстер шукав натурника для образу Юди-зрадника. Йому потрібне було
обличчя, позначене неспокоєм і розчаруванням, обличчя людини, що здатна була
зрадити найближчого друга. Провівши багато ночей серед різношерстих волоцюг, Леонардо
знайшов-таки чоловіка, що був досконалим взірцем для Юди.
Він привів його до монастиря і взявся до малювання.
Та ось майстер зауважив в очах натурника сльози.
— Чого ти плачеш? — спитав Леонардо, вдивляючись у
його похмуре обличчя.
— Я — АҐНЄЛЛО, — прошепотів чоловік. — Той самий, з
якого Ви малювали Ісуса.
Багатьом віруючим відоме те протиставлення святих і грішних людей, святості і гріха, яке пояснює Біблія. Однак я нерідко стикаюся зі збоче...
Дуже-дуже давно високо в горах росли собі троє деревець. Якось вони завели мову про майбутнє. Перше деревце сказало: «Хотіло б я, щоб і....jpg)
У Старому Завіті знаходимо багато прообразів, котрі вказують на майбутню Матір Сина Божого, Спасителя людства. Такими прообразами були ко...
0 коментарі:
Дописати коментар