Blog Archive

Translate

вівторок, 3 вересня 2013 р.

Святість як ліки проти гордості

22:25 | Опубліковано Unknown | | Редагувати допис
Багатьом віруючим відоме те протиставлення святих і грішних людей, святості і гріха, яке пояснює Біблія. Однак я нерідко стикаюся зі збоченнями в розумінні цієї теми. Багато віруючих, особливо в протестантських деномінаціях вважають, що вони - святі люди на відміну від грішників, що перебувають в миру.

Звідси у деяких віруючих виникає почуття гордовитої переваги над іншими - мовляв, ми святі, а ви - грішники, нас чекає рай, а вас - пекло. І все тому що ми не такі як ви, а кращі за вас. Нас любить Господь, а ви - прокляті ним, ну і так далі.
Особливо таке ставлення ріже око, коли очевидна кричуща суперечність - людина, що називає себе святою, не вміє елементарно виявити поваги до ближнього, та ще й ображає його так, що й «не святому» важко за нею встигнути.
Чи відповідає така поведінка «віруючих» істині? Очевидно, що ні. Дух гордості, яким просякнуті подібні твердження, як стверджує Писання - це дух не від Бога, а навпаки, від Його противника, диявола.
Проте ж необхідно розібратися, що таке святість, щоб вибити ґрунт з під ніг у всякого гордовитого звеличування.
Є в Біблії вираз «Святий нехай освячується ще», який проливає певне світло на те, кого Біблія називає святими людьми і що вона називає святістю взагалі. Якщо свята людина за біблійною логікою повинна освячуватися ще, значить, святість - це не якась певна величина і не якийсь певний стандарт, досягнувши якого можна перестати освячуватися і почати спочивати на лаврах святості.
А що ж це таке? Важливо зрозуміти, що святість, як втім і інші духовні поняття, такі, наприклад, як любов чи віра, - це не характеристика самого предмета - тобто, людини чи об'єкта, це скоріше характеристика відношення або відносин, в які цей об'єкт або людина входить з іншими.
Святість - це характеристика того відношення, з яким свята людина, вибачте за тавтологію відноситься до світу, людей, себе, Бога. Взагалі відносини можуть бути святими чи грішними, залежно від того, куди вони спрямовані.
Тому якщо людина, що називає себе святою, ставитися до інших без відношення святості, то фактично це означає, що вона - зовсім не свята людина. Якщо святий ставитися до іншої людини або до світу, як до грішного, а не як до святого, то ця людина - не свята. Іншими словами, грішник в кожному бачить грішника, а святий - в кожному бачить святого. Така сама ситуація і з любов'ю. Якщо людина любить людей, світ тощо, ми говоримо, що ця людина - любляча. А якщо не любить, ми говоримо, відповідно, - нелюбляча.
Що ж означає для святого - бачити в кожному святого? Це значить, не ставити людину нижче себе. Якщо ви ставитеся до співрозмовника на рівних, не ставлячи його нижче, це означає, що ви піднімаєте його на свою висоту. Якщо ви ставитеся до співрозмовника краще, ніж до самого себе, значить, ви його піднімаєте над собою. Ну і відповідно, якщо ви ставитеся до співрозмовника, як до нижчого, значить, ви його опускаєте нижче себе.
Якщо святий не ставитися до іншої людини, як до грішника, то він ставить його, точніше піднімає в розряд святих, тобто на свою висоту або вище...
Можливо, це важко зрозуміти. Як це можливо? - запитаєте ви, якщо людина, яка любить Бога, виконує Його заповіді може ставитися до людини, яка робить все навпаки, - тобто, не любить Бога, не виконує Його заповідей, - як до святого?
Чи можливе таке взагалі?
Це можливе і це досягається через досягнення смирення. «Навчіться від Мене, - говорить Христос, - Я лагідний і смиренний серцем». А звідки виникає смиренність? Смирення виникає з усвідомлення своєї залежності від іншого об'єкта. Смирення перед Богом виникає від усвідомлення залежності від Бога, смиренність перед іншою людиною - від усвідомлення своєї залежності від людини і т.д.
А ще смиренність виникає від усвідомлення своєї власної неспроможності, своєї гріховності, своєї зіпсованості. Чи бачите в чому тут справа, що коли людина бажає духовно зростати і очищатися, то їй не обійтися без благотворного відчуття себе грішником. Саме це почуття буде рухати її до подальшого очищення.
Без відчуття своєї гріховності, людина взагалі не здатна очищатися далі і значить, не здатна зростати у святості.
Якщо у вас в житті був період звернення до Бога зі стану зневіри, то ви повинні знати, що це звернення стало можливим завдяки покаянню, яке інспірував (організував) Бог. Тобто Він дав вам в певний момент відчути свою нечистоту і як її результат, ви відчули почуття сорому і сильне бажання очищення. Таким чином, відчуття вами себе грішником, привело вас до покаяння і далі до вдосконалення, духовному розвитку.
Але хіба ви покаялися б, не відчуваючи сорому за своє грішне життя? Звичайно ж, ні. Таким чином, відчуття себе грішником благотворно, бо веде до покаяння.
Щоб ставати більш святим потрібно просто прагнути до світла, і світло буде відкривати все більше і більше зіпсовану і обмежену людську натуру. Цей досвід Богопізнання та пізнання самого себе в Божому світлі дасть людині смиренність і розуміння того, яка ж вона мала і нікчемна перед Богом і перед Його святістю. Ось це і є стан святості - коли людина не вважає себе святою, а тверезо розуміє своє справжнє становище перед Богом.
Так як же все-таки бути з грішником, який веде безбожний спосіб життя? Як можна ставитися до нього зі святістю?
Той, кого протестанти зазвичай називають грішником, маючи на увазі людину зі світу, людину духовно не відроджену, зовсім себе таким, тобто, грішником не вважає. І в цьому його вини немає. Йому просто не відкрито. Як наприклад, не можна звинувачувати першокласника за те, що він не знає тригонометричних функцій. Грішниками вважають себе люди, які хочуть освятитися, тобто, стати святими. Вони знають це, тому що Бог їм це відкрив.
Але людину, яка не знає Бога, Бог до Себе ще не покликав. Така людина позбавлена викриваючої дії на себе Святого Духа. Саме тому така людина в своїх очах праведна, вважає себе непоганою людиною і каже, що їй немає в чому каятися. Точно так само, як деякі з віруючих, перебуваючи у вірі, вважають, що вони без гріха і що їм нема в чому каятися. Такі люди надані самим собі. Їхній стан подібний духовно не відродженій людині - духовної статики чи духовної смерті.
Таким чином, цих людей ні в якому разі не можна засуджувати. Їх потрібно любити, освячувати, одухотворювати, тобто дати відчути їм Божу любов і висоту. Тобто, принести їм Бога і явити Його через відношення святості й любові...
Ось це і є стан святості - коли людина не вважає себе святою, а тверезо розуміє своє справжнє становище перед Богом. Ось це і є відношення святості, коли святий ставитися до ближнього як до святого.

0 коментарі:

Дописати коментар

Підписатися на: Дописати коментарі (Atom)

Популярні публікації

Blogger Template created with Artisteer.