Blog Archive

Translate

пʼятниця, 23 серпня 2013 р.

Життя на межі

15:57 | Опубліковано Unknown | | Редагувати допис
"Одного разу в лікарні для важкохворих побачив засмученого хлопчика. Його лікували вже довго, але недуга вперто не хотіла відступати від малого. Розмовляючи із ним, розпитав, чого б він найбільше хотів. Хлопчина щиро відповів: "хочу повернутися додому".
На жаль, у цей час неможливо було здійснити його останнє бажання. Але після цього я постановив, що за будь-яку ціну повинен знайти спосіб, як здійснити останні побажання таких пацієнтів, - розповідає о. Філіп.
У сучасному світі часами виникають такі ситуації, коли медицина безсила перед хворобою. І тоді людині залишається лише чекати неминучого. Важко усвідомлювати, що твій час уже порахований, що до кінця залишилось так мало. Та вдвічі важче, коли цей зворотний відлік триває у дітей, коли вони згасають на очах своїх батьків. І в такі хвилини, дні, а іноді й роки, потрібно вміти підтримати родини. Адже неймовірно боляче пояснювати своїй же дитині, що скоро її не стане, боляче дивитися в її очі й розуміти, що нічого уже не можна зробити…

І тут приходить відчай та розпач, нестримно болить серце. Чи є щось ще, що можна зробити, коли лікарі у медичних установах вже використали всі можливості, коли подальше лікування – просто біль, а головна мрія дитини – повернутися додому?

Адже дуже часто такі діти приречені повільно згасати у стінах лікарень, де сама палата нагнітає невеселий настій. Таких діток у лікарнях Любліна бачив о. Філіп.

"Одного разу в лікарні для важкохворих побачив засмученого хлопчика. Його лікували вже довго, але недуга вперто не хотіла відступати від малого. Розмовляючи із ним, розпитав, чого б він найбільше хотів. Хлопчина щиро відповів: "хочу повернутися додому". На жаль, у цей час неможливо було здійснити його останнє бажання. Але після цього я постановив, що за будь-яку ціну повинен знайти спосіб, як здійснити останні побажання таких пацієнтів. Це ж головне – щоб до нашого небесного Отця вони йшли з усмішкою на вустах", – розповідає о. Філіп.

Шістнадцять років тому чоловік настільки перейнявся проблемою невиліковно хворих діток, що вирішив створити для них госпіс. Спочатку ця ідея здавалася абсурдною, але сьогодні мережа дитячих госпісів діє по всій Польщі.

"Починали ми свою роботу із маленького. Спочатку я зареєстрував госпіс юридично, а вже після цього звернувся до влади міста про допомогу. Вдячний, що чиновники дослухались до мене. Тож для початку нам виділили невелике підвальне приміщення та старенький бусик. Ще мав старенький мобільний телефон, щоби бути на зв’язку з усіма підопічними, щоб у будь-який час дня і ночі батьки могли перетелефонувати. Приміщення облагородити допомогли місцеві солдати, знайомі допомогли із меблями", – розповідає про початок своєї справи о. Філіп. Запевняє, починати доводилося із маленького, та й легко ніколи не було, адже постійно доводилося шукати волонтерів, які б погодилися допомагати.

Але саме шістнадцять років тому Госпіс ім. Маленького Принца прийняв першого пацієнта. Тоді це був великий подвиг.

"Наша робота охоплює два періоди. Перший – це час до відходу. Ми працюємо із сім’ями, допомагаємо із медичним устаткуванням, адже дуже часто, щоб підтримувати життя дитини, потрібні спеціальні апарати. Забезпечуємо інвалідними візочками. Другий період – це реабілітація членів родини після відходу дитини", – розповідає о. Філіп.

За весь час функціонування госпісу працівники полегшили страждання двом сотням дітей. А сьогодні під опікою Маленького Принца перебуває близько півсотні дітей. Та й по всій Польщі їх налічується 23. У самому Любліні є шість нових амбулаторій, де допомагають важкохворим дітям.

"Наша робота – це щоденна боротьба з болем, психологічними, соціальними проблемами. Ми допомагаємо дітям відчути радість перебування у сім’ї. Підтримуємо і батьків, адже їм важко залишатися наодинці зі своєю бідою. З ними працюють психологи, духовні наставники та волонтери. Бувають ситуації, коли потрібно допомагати фінансово. Тож шукаємо благодійників", – розповів о. Філіп.

Працівники госпісу організовують зустрічі для батьків та молоді, які втратили рідних. Там вони можуть відверто поговорити про свої почуття, підтримати один одного. Саме на таких зустрічах вони можуть із впевненістю сказати: "Я тебе розумію…". Групові заняття допомагають змиритися із неминучим та заново вчитись посміхатися.

"Парадоксально, але кошти, які ми витрачаємо на опіку над дитиною вдома – це одна шоста з того, що витрачають на її перебування в лікарні. Адже дитина перебуває вдома, для неї не потрібно окремої палати, вона живе поруч із своїми рідними і їй не так страшно відходити. У цій справі головне почати, а далі – все вийде", – зазначив о. Філіп.

Отець розповів, що у Польщі 40 % фінансування установи надає держава, а решту грошей організація заробляє сама, зокрема, за допомогою проведення благочинних акцій. Також вони займаються видавничою діяльністю.

"Ми підтримуємо усіх, для нас усі діти однакові, не зважаючи на їхню приналежність до інших конфесій чи релігій. Мали ми підопічних навіть з мусульманських родин. Знаєте, коли є біда, то не зважаєш ні на що. Головне тут – допомогти хоч трішки полегшити біль", – ділиться керівник госпісу.

Люблінський госпіс для дітей "Маленький принц", який працює з 1997 року, це єдина в Південно-Східній Європі установа домашнього госпісу для дітей. Вона була створена, щоб доглядати вдома за дітьми і молоддю, хворими на рак та інші невиліковні прогресуючі хвороби. Госпіс прагне покращити якість життя усіх клієнтів. Усі його працівники та засновники беруть участь у підготовці кадрів, дослідженні та публікуванні матеріалів в галузі дитячої паліативної допомоги.

0 коментарі:

Дописати коментар

Підписатися на: Дописати коментарі (Atom)

Популярні публікації

Blogger Template created with Artisteer.