Blog Archive

Translate

субота, 23 листопада 2013 р.

Проповідь на 22-гу неділю по Зісланні Святого Духа

20:58 | Опубліковано Unknown | | Редагувати допис
Лука 16, 19 – 31

Притча про багача і Лазаря

Ісус – єдина Людина, яка воскресла із мертвих, і сьогодні Він сам промовляє до нас у цій притчі. Не зважаймо на обставини притчі, які відповідали реаліям тогочасного юдаїзму, і звернімося до центральної вершини, з якої вимальовується все наше життя, – до вершини нашого погляду на ближніх.
Кожен з нас – Лазар
для инших людей, бо всі ми маємо свої обмеження, але це проблема тих «инших». Проте кожен з нас може бути «багачем» у ставленні до инших, і ця проблема вже стосується мене, вона зачіпає кожного з нас. Якщо під дверима мого серця буде один чи декілька Лазарів, постає питання: чи бачу я цього Лазаря, в инших? Існує багато способів бачити. Ісус, а також пророки, які жили до нього, казали, що можна мати очі і не бачити, мати вуха і не чути. Чи помічаю я Лазаря? Помічати – це вже набагато більше, ніж просто бачити. Коли ми хочемо відповісти на наполегливий заклик Ісуса, найбільшою проблемою стає наш погляд, погляд серця. Саме цього вчить нас Дух істини: Він завжди починає з очищення погляду.
Розглянемо кілька шляхів, через які Дух може навчити нас дивитися світлим поглядом, поглядом самого Ісуса. Бувають ситуації, коли ми бачимо, бо просто неможливо не бачити те, що в инших не гаразд. Але з поваги до їхнього приватного життя чи до їхньої свідомости мусимо відмовитися судити їх. Образно кажучи, «заплющувати очі», але не з байдужости до людей, а, власне, заради їхнього добра. Саме про такі ситуації святий Франциск Сальський казав: «Вмійте бачити, не дивлячись!». Можна бачити иншим способом, і Святий Дух навчить нас цього, – бачити поглядом, який приймає, поглядом безмовним, але світлим. Ми не судимо, але Лазар розуміє, що ми його впізнали. В такому чуйному доброзичливому погляді, в звичайній усмішці вже є гостинність серця. З цього випромінюється доброта нашого Отця.
Можемо також бачити инших, дозволяючи їм промовляти до нашого серця, ставити нам запитання. Таку ситуацію добре відображає французький вислів «Мене це стосується», що дослівно означає: «На мене це дивиться». Ми можемо прислỳхатися до людини, навіть, якщо не знаємо, як зможемо відповісти їй. Проте надто часто ми проходимо осторонь, не замислюючись, не даючи людині можливости промовити до нас.
Можемо також, бачачи инших, дивитися на них, хоч і не знати, чим могли б допомогти їм. Иноді ми вражені побаченим, але з досвіду добре знаємо, що неможливо нічого вдіяти. Бувають ситуації, які ми не можемо змінити, які не можуть змінитися, бо вони надто складні й заплутані. Аби щось змінилося, мусимо чекати остаточного розв’язання проблеми. Це не означає, що слід відвернутися. Ні! Навіть якщо наш здоровий глузд підказує, і Святий Дух також, що ми не можемо нічого зробити, однак завжди можемо молитися, молитися за ту особу чи осіб, просити Отця, щоб зіслав на них Святого Духа. Бог завжди вислуховує таку молитву. В ній ми не просимо того чи иншого, покладаючись на власне розуміння, а, відмовляючись розуміти, покладаємося на єдиного Спасителя. Просячи Святого Духа, ми просимо всього. Саме про це надто часто забуваємо, адже зі своєю самовпевненістю та зі знанням ситуації гадаємо, що здатні розв’язати проблему. Проте дуже мало проблем розв’язуються на землі!
Якщо піти далі, згадаймо перше одкровення Боже, коли Він з’явився в палаючому кущі – одкровення Його любови у словах, звернених до Мойсея: «Бачу я, бачу бідування народу мого … Тому я й зійшов рятувати його» (Вих. 3, 7–8). Справжній погляд серця – це погляд любови. Цього Святий Дух і хоче навчити нас. Він хоче навчити нас Божого милосердя. Саме воно допоможе нам вийти за межі власного «я», але не для того, щоб нав’язувати людям думку про те добро, яке Бог хоче зробити для них, бо це лише инший спосіб домінувати, а вийти сформованими, переміненими, перетвореними Божим милосердям. Якщо в мені перебуває Святий Дух, то це Він має бачити в мені, любити в мені, а не тільки я.
І ще одне: на всіх рівнях погляду, про які ми говорили, є одна умова, і часто ми про неї забуваємо: потреба бачити самих себе. Як ми бачимо себе? Доки не бачимо себе поглядом Ісуса, людським поглядом нашого Бога, то і не знаємо себе, що не думали б, що не казали б иншим, навіть, коли відрубуємо: «Ви мене не розумієте!». Пізнаємо ми себе у погляді Ісуса на нас і в нашому погляді на Нього. Погляд Ісуса спасає нас, і при Його погляді ми можемо промовити: «Помилуй мене, грішного». А навчитися цього можна в молитві, у безмовній любові. Коли споглядаємо Його ікону, коли слухаємо Його Слово, бо сáме Слово очищує серце, тоді очищується наш погляд, а для очищеного погляду нема перешкод! Господь сказав до Мойсея і до свого народу слова, які сповнилися силою Святого Духа: «Я дав вам» – бо досі ви їх не мали – «розуму, щоб збагнути, і очей, щоб бачити, і вух, щоб чути» (Втор. 29, 3), «спізнати оту любов Христову, що перевищує всяке уявлення» (Еф. 3, 19).

0 коментарі:

Дописати коментар

Підписатися на: Дописати коментарі (Atom)

Популярні публікації

Blogger Template created with Artisteer.