Blog Archive
- 2014 (155)
-
2013
(474)
- грудня(35)
- листопада(107)
-
жовтня(99)
- Притча: Вибирай серцем!
- Притча: Не перебивай мене, я молюсь
- Історія: «Крута» бабця
- Шматок хліба
- Папа: сім’я — це місце, де ми отримуємо ім’я; це м...
- Молитва батьків за дитину, яка підростає
- Ось так має вигляд Тайна Сповіді! Ніколи не говорі...
- Діалог з Богом
- Ліки проти гріхів
- Для кого?
- Дев’ять речей, про які не запитає Бог!
- Папа: зрілість віри пізнається за вмінням ділитися...
- Притча: Троє друзів
- Що важливіше: минуле, сьогодення чи майбутнє?
- Любов Ангела
- Патріарший намісник УПЦ КП митрополит Епіфаній: «В...
- У США АТЕЇСТИ ВИМАГАЮТЬ 100 ТИСЯЧ ДОЛАРІВ КОМПЕНСА...
- «І не введи нас у спокусу»: коментар священика
- Захланність присипляє серце людини
- Неділя 17-та по Зісланні Святого Духа
- Риб'ячими кістками та нитками із тороченого одягу ...
- стаття для молоді
- В Нігерії мусульмани-суніти спалили християн зажив...
- Роздуми про віру в Бога
- У ЧОМУ КОРИСТЬ СПОВІДІ
- ПЕРЕВОРОДНИЙ ГРІХ
- Молитва Переміни нас
- ХРИСТИЯНИ УКРАЇНИ МОЛИТИМУТЬСЯ ЗА 24 000 ДІТЕЙ-СИР...
- Чи можна ходити на Літургію не в неділю, а в понед...
- "ВІРА ДІВИ МАРІЇ РОЗВ'ЯЗУЄ ВУЗОЛ ГРІХА". ПРОПОВІДЬ...
- 12 порад християнам, які користуються соцмережами
- 10 аргументів проти Гаррі Поттера
- Притча: Ангел терпіння
- Притча: Крамниця
- Мотоцикли владики Сімкайла шукають господаря
- Семінар з поглиблення духовного життя для молоді [...
- "ГРОМАДЯНСЬКИЙ ШЛЮБ" або "життя на віру"
- Святе Письмо та Cвяті Отці про моду…
- Язик мій – ворог мій
- СВЯТО ПОКРОВА ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ В УКРАЇНІ ВІДЗН...
- Молитва забіганих
- Архангел Михаїл
- Папа Франциск: наївний той, хто каже, що диявола н...
- Про любов
- УТРАТА ХРИСТИЯНСЬКОЇ ВІРИ
- Цариця світу
- Божа Мати
- "МИ ЄВРОПЕЙЦІ, АЛЕ ЄВРОПЕЙЦІ З ХРИСТИЯНСЬКИМ ОБЛИЧ...
- ЯКИМ БИ БУЛО НАШЕ ЖИТТЯ, ЯКБИ КОЖНА ВІРУЮЧА ЛЮДИНА...
- Церква – це не вибрана еліта, а домівка для всіх. ...
- Осінній день, осінній день, осінній! О синій ден...
- Веселий вересень у лісіповісив ліхтарі.І сонце н...
- У Ватикані проведуть день, присвячений Богородиці
- ДОЗВОЛЬМО ГОСПОДУ ПИСАТИ СЦЕНАРІЙ НАШОГО ЖИТТЯ, - ...
- Євангеліє від Матея
- ВШАНУВАННЯ МАТЕРІ БОЖОЇ
- ПРО СНИ
- А як ти скажеш про любов?
- Секта Мунтяна у столиці грабує і калічить людей
- ПРЕДКИ ФЕДОРА ДОСТОЄВСЬКОГО БУЛИ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКИМ...
- Прохання
- ТЕРЕБОВЛЯНСЬКА ЧУДОТВОРНА ІКОНА БОГОРОДИЦІ
- Неділя 15-та по Зісланні Святого Духа
- За належний вибір стану
- Молитва дитини за батьків
- Проповідь на 14 неділю по п'ятидесятниці
- Проповідь Папи під час Меси в Ассизі
- Похоронні забобони
- Коли приходить Бог — це велике свято
- То все ж таки гірша чи інша?
- У ЧЕРНІВЦЯХ ЗАКЛАЛИ ПЕРШИЙ В УКРАЇНІ БІБЛІЙНИЙ САД
- СПІЛЬНОТА УКУ РІЗКО ЗАСУДИЛА ГАНЕБНИЙ АКТ ЗНИЩЕННЯ...
- Дорога помсти – не християнська дорога
- Важливе:Свята Церква грішників
- РАДИЛИ РОБИТИ АБОРТ, А ВОНА НАРОДИЛА КАРОЛЯ ВОЙТИЛУ
- Предстоятелі українських Церков звернулися до През...
- Бути християнином означає перебувати у живих стосу...
- Господи, подай нам ласку скинути з себе дух світсь...
- Папа Франциск в Ассізі: зустріч з неповносправними...
- Папа Франциск: Чи ми маємо належну пам’ять про спа...
- Блаженніший Любомир про митрополита Андрея Шептиць...
- Блаженніший Любомир: «Якщо ми будемо шанувати ті д...
- Ліна Костенко ©КРИЛАА й правда, крилатим ґрунту ...
- Максим Рильський ©МОЛЮСЬ І ВІРЮМолюсь і вірю. Ві...
- Може, ми й не друзі.На твоє «Прощай...»нахили...
- Молодь Італії взяла участь в опитуванні про Папу Ф...
- Хто такі ангели? І чим вони займаються?
- Отче наш
- Притча про глухого, сліпого і німого
- Книга, яка врятувала життя
- ГРІХИ ЗА НЕСВЯТКУВАННЯ НЕДІЛІ
- ЧИСТИЛИЩЕ (місце очищення)
- Поради щодо батьківства
- Дім Богородиці в Ефесі
- Святих Ангелів-Хранителів
- Молитва до Ангела-Хоронителя
- Українські релігійні лідери налагоджують стосунки...
- Колишній абортмахер віддав Папі знаряддя убивств ...
- Коли християнське весілля ним не є. Всі наші...
- вересня(95)
- серпня(130)
- травня(4)
- березня(2)
- лютого(2)
Translate
субота, 26 жовтня 2013 р.
Історія: «Крута» бабця
Дедалі складніше мені долати щодня оті триста метрів від моєї хати до школи - даються взнаки хворі ноги.
- Та облиште ви вже ту школу! - радить дехто мені, - відпочиньте на схилі літ, все-таки понад вісімдесят років...
А я не можу сидіти вдома, не звикла, хочеться бути між людьми... У школі - галас, сміх, рух.
- Пані Ганю, будь ласочка, ще не дзвоніть на урок, я ще не списав математику! Я вам поможу підмести після уроків!
- Е ні, голубчику, тут «блат» не поможе. Уроки треба вчити!
Дзвінок розганяє учнів по класах. У шкільних коридорах стає тихо, і я поволі беруся до свого прибирання. Люблю, щоб все було чисто, акуратно, доглянуто. Можу хіба що якоїсь павутинки десь не добачити, а так скарг на мою роботу ніяких, хай хоч хто перевіряє.
А на перервах ще й, бува, за дисципліною помагаю стежити, чи в шкільному буфеті щось підсоблю.
Мене діти жартома «дирехторкою» називають.
Минулого року послизнулася у школі на мокрій підлозі, невдало впала і зламала ногу.
- Оце лихо, - бідкалася мама одного учня. - Це ж треба, щоб двоє одночасно зламали ноги - ви і директорка.
- Та ні, з директоркою, слава Богу, усе гаразд, - кажу їй. - Хто вам таке сказав?
- Та мій Роман прийшов зі школи й каже: «Біда сталася. Пані директорка зламала ногу. Як тепер в школі буде без неї?»
А то він так про мене. Діти мене люблять, допомагають... Не могла я дочекатися, поки гіпс знімуть, нога зростеться.
Хірург дивувався: «Ви що, ще думаєте на роботу вертатися?»
«Аякже, - відповідала я. - Ще чуюся в силі! До дев'яносто попрацюю, а там, як Бог дасть.»
Жартувала, звичайно, бо роки беруть своє. Але встану рано, помолюся, поговорю зі своїми дітьми - їхні знимки в мене столі, витру сльози, і вирушаю поволі до школи...
По дорозі молюся. За дочку, за сина, яких Господь вже забрав до себе. Багато втрат і болю було в моєму житті, а смерть дітей пережити найважче.
Як мені з ними, малими, було скрутно колись! І все гадалось: «От підростуть, життя налагодиться, заживемо щасливо». А щастя чомусь мене обминало... Чоловік дуже пив, а як був п'яний - геть знетямлювався. Врешті це закінчилося великою трагедією. Якось, задурманений горілкою, взявся за рушницю і до мене. «Пристрелю!» - кричить. А мій тато кинувся захищати мене. Чоловік йому: «Відійди, бо й тебе вб'ю». Тато собою заслонив мене: «Як маєш за що - то стріляй». Не думав, що той вистрілить йому просто в груди.
Так в одну мить я лишилася без тата й чоловіка. Та куля для тата стала смертельною, а чоловіка за це вбивство ув'язнили на 11 років. Я залишилася сама з трьома дрібними дітьми, їздила в ту тюрму, возила передачі, все ж таки - мій чоловік... Думала, може, якось зміниться. А він, як відсидів термін, пішов жити до іншої жінки. «Подивися на себе, - каже, - як ти бідно й нещасно виглядаєш. Навіть плаща пристойного не маєш».
Мені тоді було дуже гірко на душі, бо й справді, ми з дітьми дуже вбого жили, не раз останнє, що в нас було, йому у в'язницю відвозили. А він, коли вийшов із тюрми, мав трохи зароблених там грошей і чувся паном.
Пам'ятаю, я ще просила його схаменутися, не йти. А потім сказала: «що ж, не я тебе залишила, а ти мене з дітьми лишаєш. І мене позбавив тата, і тепер своїх дітей позбавляєш. Але силою тебе не втримаю».
До останнього хотіла зберегти той шлюб, дітям - батька. Та не вдалося.
Так і не зійшлися ми більше. Вже потім, як була я на його похороні, мені розповідали, шо як вмирав у туберкульозній лікарні, то в маренні мене кликав «Ганю, Ганю!».
Хоч і багато лиха зазнала від свого чоловіка, але все простила у своєму серці. Тепер молюся за нього, бо хай там що, а пов'язані ми нашим шлюбом навік.
Незадовго по смерті чоловіка Бог забрав до себе середульшу дочку (вона, бідолашна, хворіла з дитинства), а потім - і син помер від раку.
Пам'ятаю, я щодня ходила на цвинтар і по дорозі просила: «Господи, поможи мені це пережити, дай мені сили!»
І от в той час в нашій сільській школі звільнилося місце прибиральниці і чомусь ніхто не зголошувався на нього. Я усе життя попрацювала медсестрою в лікарні, але жодної роботи не цуралася, та й у спорожнілій хаті не хотіла сидіти цілими днями (старша дочка із сім'єю живе далеко). От і пішла до школи - «дирехторкою» з прибирання..
І досі «дирехторствую». Між дітьми, між учителями, забуваю і про свої жалі, і про свої роки. Є така українська приказка: «Вдарю лихом об землю!» От я так все життя і намагаюся. Жартую собі, що вдаряю по лихові то віником, то шваброю. Деколи згадаю собі своє життя, так тяжко стане на серці, туга зайде, але я не даю їй над собою панувати. Мерщій за роботу. Щось роблю і молюся. За мертвих, за живих. У мене ж родина величенька, і вже правнучку 15-річну маю! Прошу Бога, щоб тримав мене на дусі. І так ніби геть вимітаю, вимиваю свій смуток. А потім дивлюся: усе блищить, скрізь порядок, класи і коридори чистенькі. Діти, мов ті горобці, щебечуть, додому поспішають. І в мене на душі розвиднюється, також додому чимчикую, до свого городу. Його, як і школу не лишаю. І себе не занедбую.
Хоч і 80 вже мені минуло, і скрута з грошима деколи трапляється, але на фарбу до волосся, щоб сивину зафарбувати, чи на нову блузку до церкви завжди виділю якусь копійку. «Над вами, пані Ганю, роки не владні», - деколи мені кажуть. А я й справді ще чуюся молодою. Мені оце племінники «на замовлення» крем від зморшок подарували. На ньому пише «Для жінок від 40 років». От недавно, коли мене запитали, скільки точно років маю, то я й відповіла «Від сорока...»
Мобільним навчилася користуватися - школярі помогли розібратися в цій техніці. От недавно їду в маршрутці, а мій апарат задзвонив. Витягаю його зі шкарпетки - я, коли кудись їду, усе його в шкарпетку кладу, щоб, бува, якийсь злодій не поцупив. Тай воно, знаєте, там, у шкарпетці, той апарат менше на здоров'я шкодить.
«Альо!» - кажу. Вся маршрутка реготом зайшлася. Ого, кажуть, яка бабця крута, з мобілкою у шкарпетці!
«А що ж ви собі гадали, - думаю, - і не просто крута бабця, а, щоб ви знали, директорка!»
- Та облиште ви вже ту школу! - радить дехто мені, - відпочиньте на схилі літ, все-таки понад вісімдесят років...
А я не можу сидіти вдома, не звикла, хочеться бути між людьми... У школі - галас, сміх, рух.
- Пані Ганю, будь ласочка, ще не дзвоніть на урок, я ще не списав математику! Я вам поможу підмести після уроків!
- Е ні, голубчику, тут «блат» не поможе. Уроки треба вчити!
Дзвінок розганяє учнів по класах. У шкільних коридорах стає тихо, і я поволі беруся до свого прибирання. Люблю, щоб все було чисто, акуратно, доглянуто. Можу хіба що якоїсь павутинки десь не добачити, а так скарг на мою роботу ніяких, хай хоч хто перевіряє.
А на перервах ще й, бува, за дисципліною помагаю стежити, чи в шкільному буфеті щось підсоблю.
Мене діти жартома «дирехторкою» називають.
Минулого року послизнулася у школі на мокрій підлозі, невдало впала і зламала ногу.
- Оце лихо, - бідкалася мама одного учня. - Це ж треба, щоб двоє одночасно зламали ноги - ви і директорка.
- Та ні, з директоркою, слава Богу, усе гаразд, - кажу їй. - Хто вам таке сказав?
- Та мій Роман прийшов зі школи й каже: «Біда сталася. Пані директорка зламала ногу. Як тепер в школі буде без неї?»
А то він так про мене. Діти мене люблять, допомагають... Не могла я дочекатися, поки гіпс знімуть, нога зростеться.
Хірург дивувався: «Ви що, ще думаєте на роботу вертатися?»
«Аякже, - відповідала я. - Ще чуюся в силі! До дев'яносто попрацюю, а там, як Бог дасть.»
Жартувала, звичайно, бо роки беруть своє. Але встану рано, помолюся, поговорю зі своїми дітьми - їхні знимки в мене столі, витру сльози, і вирушаю поволі до школи...
По дорозі молюся. За дочку, за сина, яких Господь вже забрав до себе. Багато втрат і болю було в моєму житті, а смерть дітей пережити найважче.
Як мені з ними, малими, було скрутно колись! І все гадалось: «От підростуть, життя налагодиться, заживемо щасливо». А щастя чомусь мене обминало... Чоловік дуже пив, а як був п'яний - геть знетямлювався. Врешті це закінчилося великою трагедією. Якось, задурманений горілкою, взявся за рушницю і до мене. «Пристрелю!» - кричить. А мій тато кинувся захищати мене. Чоловік йому: «Відійди, бо й тебе вб'ю». Тато собою заслонив мене: «Як маєш за що - то стріляй». Не думав, що той вистрілить йому просто в груди.
Так в одну мить я лишилася без тата й чоловіка. Та куля для тата стала смертельною, а чоловіка за це вбивство ув'язнили на 11 років. Я залишилася сама з трьома дрібними дітьми, їздила в ту тюрму, возила передачі, все ж таки - мій чоловік... Думала, може, якось зміниться. А він, як відсидів термін, пішов жити до іншої жінки. «Подивися на себе, - каже, - як ти бідно й нещасно виглядаєш. Навіть плаща пристойного не маєш».
Мені тоді було дуже гірко на душі, бо й справді, ми з дітьми дуже вбого жили, не раз останнє, що в нас було, йому у в'язницю відвозили. А він, коли вийшов із тюрми, мав трохи зароблених там грошей і чувся паном.
Пам'ятаю, я ще просила його схаменутися, не йти. А потім сказала: «що ж, не я тебе залишила, а ти мене з дітьми лишаєш. І мене позбавив тата, і тепер своїх дітей позбавляєш. Але силою тебе не втримаю».
До останнього хотіла зберегти той шлюб, дітям - батька. Та не вдалося.
Так і не зійшлися ми більше. Вже потім, як була я на його похороні, мені розповідали, шо як вмирав у туберкульозній лікарні, то в маренні мене кликав «Ганю, Ганю!».
Хоч і багато лиха зазнала від свого чоловіка, але все простила у своєму серці. Тепер молюся за нього, бо хай там що, а пов'язані ми нашим шлюбом навік.
Незадовго по смерті чоловіка Бог забрав до себе середульшу дочку (вона, бідолашна, хворіла з дитинства), а потім - і син помер від раку.
Пам'ятаю, я щодня ходила на цвинтар і по дорозі просила: «Господи, поможи мені це пережити, дай мені сили!»
І от в той час в нашій сільській школі звільнилося місце прибиральниці і чомусь ніхто не зголошувався на нього. Я усе життя попрацювала медсестрою в лікарні, але жодної роботи не цуралася, та й у спорожнілій хаті не хотіла сидіти цілими днями (старша дочка із сім'єю живе далеко). От і пішла до школи - «дирехторкою» з прибирання..
І досі «дирехторствую». Між дітьми, між учителями, забуваю і про свої жалі, і про свої роки. Є така українська приказка: «Вдарю лихом об землю!» От я так все життя і намагаюся. Жартую собі, що вдаряю по лихові то віником, то шваброю. Деколи згадаю собі своє життя, так тяжко стане на серці, туга зайде, але я не даю їй над собою панувати. Мерщій за роботу. Щось роблю і молюся. За мертвих, за живих. У мене ж родина величенька, і вже правнучку 15-річну маю! Прошу Бога, щоб тримав мене на дусі. І так ніби геть вимітаю, вимиваю свій смуток. А потім дивлюся: усе блищить, скрізь порядок, класи і коридори чистенькі. Діти, мов ті горобці, щебечуть, додому поспішають. І в мене на душі розвиднюється, також додому чимчикую, до свого городу. Його, як і школу не лишаю. І себе не занедбую.
Хоч і 80 вже мені минуло, і скрута з грошима деколи трапляється, але на фарбу до волосся, щоб сивину зафарбувати, чи на нову блузку до церкви завжди виділю якусь копійку. «Над вами, пані Ганю, роки не владні», - деколи мені кажуть. А я й справді ще чуюся молодою. Мені оце племінники «на замовлення» крем від зморшок подарували. На ньому пише «Для жінок від 40 років». От недавно, коли мене запитали, скільки точно років маю, то я й відповіла «Від сорока...»
Мобільним навчилася користуватися - школярі помогли розібратися в цій техніці. От недавно їду в маршрутці, а мій апарат задзвонив. Витягаю його зі шкарпетки - я, коли кудись їду, усе його в шкарпетку кладу, щоб, бува, якийсь злодій не поцупив. Тай воно, знаєте, там, у шкарпетці, той апарат менше на здоров'я шкодить.
«Альо!» - кажу. Вся маршрутка реготом зайшлася. Ого, кажуть, яка бабця крута, з мобілкою у шкарпетці!
«А що ж ви собі гадали, - думаю, - і не просто крута бабця, а, щоб ви знали, директорка!»
Підписатися на:
Дописати коментарі (Atom)
Популярні публікації
-
Святий Антонію, проповіднику невичерпної доброти, Бог удостоїв тебе особливого дару – допомагати людям у поверненні втраченого. Прийди нині ...
-
Багатьом віруючим відоме те протиставлення святих і грішних людей, святості і гріха, яке пояснює Біблія. Однак я нерідко стикаюся зі збоче...
-
Молитва за заступництвом святих має велику силу. Мені 24 роки, одружена. Щодня спілкуюся з «чудом» – дітьми, адже я вчите...
-
Вислухай нас, Милосердний і Всемогутній Боже, і зішли нам благодать Твою. Будь милостивий, Господи, до молитви нашої, ...
-
Найперше треба заспокоїтися (постаратися стримати свої емоції, особливо тоді, коли дійшло до сварки) Не треба шукати винного і думати над...
-
Дуже-дуже давно високо в горах росли собі троє деревець. Якось вони завели мову про майбутнє. Перше деревце сказало: «Хотіло б я, щоб і...
-
Сьогодні нас лякають, що якщо Україна зблизиться із Західною Європою, то опиниться в небезпеці втратити духовні цінності, якими ми жили вп...
-
22 березня в день пам’яті 40-ка Севастійських мучеників у катедральному соборі Преображення Христового УГКЦ, що в Коломиї на Іван...
-
У Старому Завіті знаходимо багато прообразів, котрі вказують на майбутню Матір Сина Божого, Спасителя людства. Такими прообразами були ко...
About Me
- Unknown
0 коментарі:
Дописати коментар