На захист молоді! Мабуть, кожен хоча б раз чув уже звичні нарікання на молодь: мовляв, невихована вона, байдужа та лінива. І епітетів таких ще чимало. А чи справді все у нас так погано? Саме про це ми вирішили запитати у священиків різних конфесій: якою ж вони бачать сучасну молодь. Наскільки активними молоді люди є в житті храму? Чи охоче долучаються до заходів, які організовує Церква?

“Два–три роки тому було проведено соціологічне опитування, результати якого показали, що 75–77 % української молоді вважають себе релігійними. Але важко сказати, яка з них частина бере участь у житті церкви. А 2007 року УГКЦ робила дослідження, яке показало, що більшість молоді Західної України хоча вважає себе релігійною і хотіла б брати участь у житті церкви, але попри те, її ставлення до церкви і Бога інколи є просто традиційним та формальним. І ще раніше я мав дотичність до собору молоді Львівської Архиєпархії, знов-таки було проведено одне дослідження. Більшість молодих людей, яких ми опитали (це молодь, яка вже ходила до церкви), казала, що хоче брати участь у житті парохії.

Мені здається, що немає такої проблеми, що молодь не ходить до храму. Та її, молоді, ніколи багато не було в церкві. Якщо говорити про початок 90-х, тоді до церкви багатьох вела цікавість подивитись, як же вона із середини виглядає. А тепер я не можу сказати, що молоді збайдужіли до питань віри. Навпаки, їх це дуже цікавить. Під час спілкування з молоддю в гуртожитках побачив, що деякі люди, які закінчують виші, інколи не до кінця розуміють базові катехизмові частини. Тут важливо не вибухнути, не сказати: “О, пропаща душа”. Молодь цікавиться. Біда в тому, що ми не завжди маємо час чи бажання просто і доступно пояснити. І треба мати терпеливість слухати питання не завжди нам приємні.

“Вважаю, що людина за своєю природою активна. Вона не може бути пасивною, тим більше молода особа. Вона активна, тільки питання – у чому саме. Лінь чи депресія – це також метод активного способу життя, це активний захист від чогось. Що стосується молоді в церкві, то особисто до мене приходять люди, які щось шукають. Коли шукають, вони активні. Думаю, пасивність у церкві пов’язана з тим, що людина не ходить для себе, не заради особистих стосунків з Богом, але для когось: для батьків, для священика, через страх. Як тільки людина починає ходити для себе, вона вже не може бути пасивною. І тут є запитання до мене, як до пастиря: як допомогти розкрити талант, не змушуючи її, щоб була активною так, як я хочу? Якщо, наприклад, хтось із дорослих хоче, аби молодь була активною саме так, як вони собі це уявляють, то це може попровадити до того, що людина закриється. І це буде засіб активного захисту перед тим, до чого мене змушували.