Церква не має офіційного документа, який безпосередньо стосується гри в карти (такий документ існує лише про окультизм та магію, яка містить елемент ворожіння на картах). Проте як східна, так і західна гілка Вселенської Церкви однозначно виступає проти гри в карти.
Слово карти в перекладі з грецької означає лист, сувій або поверхню, на якій щось зображалося
знаками чи символами в узагальнений зменшений спосіб. А словник української мови подає наступне
визначення:: “Карта – невеликий аркуш (картка) твердого паперу, на якому зображені умовні фігури або значки чотирьох мастей; набір цих аркушів (колода) вживається для гри”.
Щодо виникнення гри в карти існує кілька гіпотез, одна з яких стверджує, що гральні карти походять від єгипетських карт таро, які використовували ще в дохристиянську епоху для магії.
Інша версія переносить нас у VII-VIII ст. н.е., до Китаю, де гравірувалися зображення на цупкому папері.
Колода карт ділилася на дві нерівні частини: одна (верхня) містила цитату із якогось твору, інша
(нижня) – сценку-ілюстрацію. Правильне поєднання тексту та ілюстрації становило логічну гру для аристократів. Словник Чінґ-цзе-Тунга вказує на дату винаходу гральних карт у Китаї – 1120 рік після народження Христа. Тоді в колоді із 36 карт існувало чотири масті. Дев’ять карт кожної масті мали свій титул (по висхідній), згідно з титулами державних чиновників.
У Європі карти з’явилися в XIV ст. Однією з перших згадок є запис в італійській хроніці 1379 року: “У
Вітербо введена гра в карти, що походить із країни сарацинів і називається ними “наіб”.
Щодо походження існуючої символіки гральних карт також нема достовірних фактів. Велика кількість
богословів та дослідників вважає, що ця символіка містить негативну інформацію, яка виникла у середовищі людей, вороже настроєних до Церкви і, особливо, до Христа та Його страстей, які є спасінням для християн.
Етимологія назв карт та значень символів
Наприклад, слово “туз”, запозичене з польської мови, походить від німецького “daus” і означає гральну карту вартістю одне очко. У німецькій мові слово “daus” має значення “диявол”. Цілком ймовірно, що “daus” походить від грецького “діаблос” – 1)наклепник, обмовник, плетун; 2)диявол, той, що розділює, відділяє.
Структура колоди карт передбачає такі рівні: король, дама, валет (з французької “слуга”); ще нижче – десятки, дев’ятки і так до шісток (або до двійок у повній колоді) – типова єрархічна драбина, від вищих до нижчих. Іноді в колоду додається ще одна карта – джокер. Легковажна фігура у вигляді клоуна, у дореволюційних сценічних діях схожий персонаж називався “фрад’яволо”. Карта “джокер” є вища за всіх, вона не має масті і у грі вважається найсильнішою. Отже, на вершині піраміди гральних карт у будь-якому випадку є не монарх, а той самий deus, тобто диявол – князь світу цього, а також і князь гри в карти.
Символіка карт, що передається за допомогою назв “трефи” (або “хрести”), “вени”, “черви” і “бубни”, також несе певне смислове навантаження. У різних країнах ці символи називаються і трактуються по-різному. Так, наприклад, “черви” зображаються у вигляді серця або чаші; “вени” – як лопатка, жолудь чи меч; “бубни” – діаманти, дзвони, монети; “трефи”, або “хрести”, переважно мають значення “дубини”. Але існують й інші тлумачення цієї символіки, згідно з якими масті карт нагадують святі речі – знаряддя страстей і смерті Ісуса Христа.
“Трефи”, або “хрести” – карта зі зображенням хреста “трилисника”, хреста Ісусового, який є
спасінням для християн, і перед яким поклоняється половина людства. В перекладі з мови ідиш “трефа” означає “нечисть”, що є прямим лихослів’ям щодо хреста.
“Вени”, або “піки” – така масть символізує євангельський спис, тобто спис святого мученика Лонгина-сотника, який пробив бік Христа. Як провіщав у своєму видінні Господь устами пророка Захарії: “... і вони глядітимуть на мене, якого прокололи” (Зах 12,10), так і сталося: “один із вояків проколов йому списом бік” (Мт 27,48).
“Черви” – нагадує євангельську губку на тростині. Як сказав Господь через пророка царя Давида, “вони клали полин мені до страви, і в згазі моїй напували мене оцтом” (Пс 68, 22). Так і сталося: “І негайно один із них підбіг, узяв губку й, намочивши її оцтом, настромив на тростину й дав йому пити” (Мт 27,48).
“Бубни” – графічне зображення кованих чотиригранних зазубрених цвяхів, якими прибили руки і ноги Спасителя до дерева хреста. Як пророкував Господь устами псалмопівця Давида: “пробили мені руки й ноги” (Пс 22,17), так і сталося – апостол Тома сказав “Якщо не побачу на його руках знаків від цвяхів і не вкладу свого пальця у місце, де були цвяхи, а й руки моєї не вкладу в бік його, - не повірю!” (Ів 20, 25).
Назва “козирні карти” має особливе призначення. “Кошерними”, тобто “чистими”, називають талмудисти ритуальні жертвоприношення, тому зміст гральних карт полягає у приниженні того, що для нас є святим. Адже виходить, що, покриваючи хрест якоюсь “козирною шісткою”, його можна перемогти, притому, що ми віримо і знаємо, що Хрест Господній є Животворящим і непереможним знаменням, силою і спасінням християн.
Отже, за словами святителя Ігнатія Брянчанінова, потрібно дослідити дух часу, щоб знати, чого уникати.
У сучасному секуляризованому світі карти та їх символіка є дуже поширені. Беручи до рук ніби невинні на перший погляд карти, ніхто не задумується над
тим, що наражає свою душу на велику небезпеку. У будь-якому випадку, навіть граючи не на гроші, а просто для розваги, щоб згаяти час (у дорозі, після
роботи або навчання), гравці, що часто називають себе християнами, підсвідомо приєднуються до тих, хто вирішив у такий собі “веселий” спосіб зневажити
Бога, зневажити Його Святий і Животворящий Хрест. При цьому забувають, що цей час є даром Божим, за використання якого потрібно буде колись відповідати. “Кому багато дають, з того і багато спитають” (Лк 12,48).
Ми, християни, не повинні боятися карт, але маємо бути озброєні вірою і знаннями, мусимо пояснити цю проблему тим, хто легковажно витрачає свій час,
гроші, а, можливо, й ... душу.
Виправдання гри в карти логічною вправою не може бути аргументом практикуючих християн. Так, розвиток логічного мислення під час гри в карти незаперечний, але, на противагу негативному впливові вказаної символіки, існує багато інших нешкідливих логічних забав, наприклад, шахи, шашки, складанки (“Puzzle”), комп’ютерні ігри тощо. Крім того, свідомий християнин має сформовану систему цінностей, де на першому місці є Бог, а все інше має
визначену позицію. Правильне розуміння стосунків “Бог-людина” визначає ставлення людини до світу.
Апостол Павло у листі до коринтян пише: “Усе мені можна, але не все корисне; усе дозволене, але не все будує”(1 Кор. 10,23). Вислів “усе можна” не стає виправданням для гріха, бо подальший текст визначає відповідну умову дій – “в Господі”: “Чи ви, отже, їсте, чи п’єте, чи що-небудь робите, усе робіть на славу Божу!” (1 Кор. 10,31).
І на закінчення, як відповідь на запитання, ще одна цитата апостола Павла: “Ось тому, коли їжа спокушує брата мого, то повік я не їстиму м’яса, щоб не
спокусити брата свого!” (1 Кор. 8,13). Отож, гра в карти зі своєю символікою не є просто логічною забавкою; для християн вона неприпустима тому, що
може бути або приєднанням до противників Христа, або спокусою для ближнього, на що вказує Христос: “Горе тій людині, через яку спокуси приходять!”(Мт.18,7).
Багатьом віруючим відоме те протиставлення святих і грішних людей, святості і гріха, яке пояснює Біблія. Однак я нерідко стикаюся зі збоче...
Дуже-дуже давно високо в горах росли собі троє деревець. Якось вони завели мову про майбутнє. Перше деревце сказало: «Хотіло б я, щоб і....jpg)
У Старому Завіті знаходимо багато прообразів, котрі вказують на майбутню Матір Сина Божого, Спасителя людства. Такими прообразами були ко...
0 коментарі:
Дописати коментар