Blog Archive

Translate

пʼятниця, 30 травня 2014 р.

Сталося чудо в моїй родині


Мій молодший син, Олександр, не хотів одружуватися ні в двадцять чотири, ні в двадцять шість, ні в тридцять років. Я молилася і щоденно просила в Бога, щоб не залишив його на цьому світі самотнім, як ми, батьки, повмираємо. Бо прийде старість, неміч, інсульт чи ще якесь лихо, а нікого не буде поруч, щоб води подати. Викликати швидку, чи побігти в аптеку. Ні – дружини, ні – дитини…

Вже тридцять сім років, а він уникає навіть бесіди про одруження. Але десь у другій половині вересня 2008 року я заглянула в альбом для фотографій, на титульну сторінку якого заложила іконку Блаженного Священномученика Миколая Чарнецького, і сталося чудо: запах ладану і сам ладан на зворотному боці ікони вказали мені, що саме цю молитву я маю промовляти, і її почує Всевишній. Так я і зробила. З двадцять сьомого вересня і протягом жовтня разом з іншими молитвами я говорила і молитву «О, мій Боже». І вже у кінці жовтня цього ж таки 2008 року син нам каже: «Засилайте сватів на вул. Івана Богуна, 17. Я одружуюся». На свято Дмитрія була злагода, а двадцять восьмого лютого 2009 року – весілля. Ось такий промисел Божий. Так була почута і виконана моя молитва, що була написана на звороті іконки.
У моєї сусідки, що живе через дорогу, також був неодружений син, ровесник мого. Я порадила їй цю молитву. Вона прийшла, переписала, щиро молилася і скоро її син також створив сім’ю.
Це стверджую я, Олександра Зварчук, мати двох синів: Яреми і Олександра.
Олександра Зварчук.
м. Надвірна.

0 коментарі:

Популярні публікації